Родючість ґрунту – способи покращення, основні фактори та проблеми в Україні

Родючість ґрунту – як визначити та які є способи її покращити
Родючість ґрунту – без перебільшень один із найважливіших чинників успішного сільськогосподарського виробництва. Від неї залежать не тільки стан, ріст і розвиток рослин, котрі вирощуються, не лише врожайність, але й стійкість агроекосистем, і, звісно ж, прибутковість аграрної справи.
Ґрунт, будучи джерелом поживних компонентів для рослинності, своєю родючістю визначає здатність прогодувати її, забезпечити рослинні організми необхідними органічними та мінеральними сполуками. Початково родючі землі – неабияка перевага для аграріїв. Але вони не є константою. Минає час, показники природної родючості ґрунту зменшуються. В умовах сучасних викликів, зокрема зміни клімату та антропогенного впливу, питання підтримання та покращення родючості ґрунту стає надзвичайно актуальним.
У цій статті ми розглянемо основні аспекти, що впливають на ґрунтову родючість, та її види. Поговоримо про найбільш родючі регіони України, методи визначення й аналізу ґрунту. А також зупинимося на заходах для підтримання оптимального балансу нутрієнтів. Усе для того, аби ви могли добре орієнтуватися у всіх нюансах й на основі цього досягати максимальних успіхів у вирощуванні будь-яких сільськогосподарських культур.
Що таке родючість ґрунту та що на неї впливає?
Родючістю називається здатність ґрунту забезпечувати рослинам усі необхідні умови для росту та розвитку. Це основна властивість, яка робить ґрунт засобом с/г виробництва й об’єктом використання праці. Ключове значення відіграє можливість поставляти рослинам поживні речовини, воду і повітря.
Що визначає родючість ґрунту? Характер і особливості усього ґрунтового профілю. Вкрай важливими є великі об’єми гумусу. Загалом ґрунт формують як неорганічні, так і органічні сполуки. Проте що більший вміст останніх, гумусу, то родючішим є ґрунт. Що вища родючість, то кращі врожаї може отримувати людина. Найродючішим ґрунтом є чорнозем. Ідеальний діапазон кислотності – 6,0–7,8 рН.
Однакові типи ґрунтів є відносно рівною мірою родючими. Проте на їхній стан впливає не лише сам тип з характерними йому від природи параметрами, а й види вирощуваних с/г культур. Природно, що з часом родючість зменшується, позаяк земля має здатність виснажуватися. З якою швидкістю відбувається виснаження, значною мірою визначається і рослинами, й послідовністю їхньої присутності в сівозміні.
Загалом же є ціла низка аспектів та умов, які по-різному (позитивно або негативно) впливають на родючість.
Покращують:
- достатні кількості вологи (вологонасичення);
- вміст поживних елементів (азоту, фосфору, калію й мікроелементів);
- баланс мікроорганізмів, здорова екосистема;
- відповідні температурні умови;
- оптимальні параметри щільності та пухкості;
- окислення мінеральними сполуками та ін.
Погіршують:
- значне порушення структури в процесі оранки;
- недотримання принципів, якими характеризується належна сівозміна;
- необґрунтоване залучення синтетичних добрив, пестицидів та гербіцидів;
- ерозія, засолення.
Родючість ґрунту – це те, без чого неможливо отримувати якісні та щедрі урожаї. Оптимізувати фактори, котрі покращують її рівень, й нівелювати ті, що здатні погіршувати – обов’язкове вміння успішного аграрія.
Класифікація і види родючості ґрунту
Одне із важливих питань, з якими слід розібратися – це родючість ґрунту та її види. Усі землі належать до котроїсь із таких категорій:
- Природна. Або основоположне багатство ґрунту. Утворюється паралельно з формуванням ґрунтового шару природно-історичним шляхом, без втручання людини (позбавлена антропогенного впливу). Це той рівень родючості, котрий характерний певному типу ґрунту в природі, є результатом перебігу ґрунтоутворювальних процесів. Він не створюється шляхом внесення добрив, не зазнає коригувань складу та структури людиною, впливу меліорації тощо. Притаманний тільки цілинним землям та природним лісам. Позаяк природа багата різноманітними ґрунтами, природна родючість може істотно варіюватися. Залежить від природних умов, передусім від кліматичних факторів, типу гірської породи, особливостей рельєфу, вологісних параметрів, наявності органічних елементів та мікроорганізмів. Визначається сукупністю властивостей, до яких зараховуються механічні, фізичні, хімічні, фізико-хімічні й біологічні, зумовлювані життєдіяльністю рослинних організмів, процесами ґрунтоутворення. І рослинність, і мікроорганізми вносять свої корективи й змінюють напрямок ґрунтових процесів. Відповідно, обидві рушійні сили впливають на родючість.
Тут же слід вказати, що існує поняття потенційної ґрунтової родючості, ототожнюваної з природною або такої, що виділяється як додаткова до неї. Потенційну родючість характеризує наявність в землі поживних компонентів і в доступній, і у недоступній для рослинних організмів формах.
- Штучна. Якщо людина свідомо впливає на родючість, то такий різновид переходить у розряд штучного. Це той рівень поживності, що досягається людською діяльністю, зокрема засобами виробництва, сівозміною, зрошенням, дренуванням та внесенням добрив, з метою підвищення, власне, параметрів родючості. Значною мірою визначається землеробною культурою, ступенем розвитку науки й техніки.
Яскравий приклад реалізації штучної родючості – субстрати для культивування в оранжерейних і парникових умовах. А загалом штучна родючість нерозривно поєднана із природною.
- Ефективна. Поєднує два перші види, природну та штучну родючість. Вимірюється врожайністю с/г культур, котра забезпечується як типом та характеристиками ґрунту, так і діапазоном агротехнічного впливу людини, управлінням ґрунтовими ресурсами, сільськогосподарськими технологіями та методами обробки. Адже усе це у своїй сукупності й визначає фактичний обсяг врожаю.
Ефективна родючість тісно пов’язана з економічною, із розвитком соціально-економічних умов, технологічними можливостями використання ґрунту. Здебільшого економічну родючість ототожнюють з ефективною. Однак низка експертів наголошує на доцільності виділяти її в окрему категорію. Пояснення таке: праця, засоби та методи впливу на ґрунт приводять до його поліпшення, змінюючи природну родючість та підвищуючи ефективну, в результаті видаючи економічну, реалізовувану у встановлених кількостях споживчих вартостей. Відтак економічну родючість можна розглядати як таку здатність рільництва, котру зумовлюють соціально-економічні фактори, використання та підвищення родючості природної.
Найбільш родючі ґрунти – карта родючості ґрунтів України
Наша країна має багату різноманітність ґрунтового покриву. Основні види ґрунту в Україні: чорноземи, дерново-підзолисті, сірі-лісові та каштанові.
Найбільш родючими та найвигіднішими для рослинництва ґрунтами вважаються чорноземи, які займають значну частину території країни (близько 60 %). Вони розташовані здебільшого в центральних та південних степових і лісостепових регіонах зі сприятливим для рослинного розвитку кліматом та мільйонами років, впродовж котрих накопичувалася органічна речовина. Мають до 9 % гумусу у складі (формується з тваринних і рослинних решток, що не вимиваються з ґрунту, у зв’язку з відносно малою кількістю опадів, й, ба більше, акумулюються), а ще добру структуру, що забезпечує належне волого- та кисненасичення, нейтральний рівень кислотності і збалансований вміст NPK. Тобто такі умови, які чудово підходять, щоб вирощувати велику кількість культур: пшеницю, соняшник, кукурудзу, буряк, картоплю та ін. За дбайливого ставлення до чорноземів вони здатні забезпечувати найвищі врожаї різних культур – до 98 % від максимально можливої родючості.
Окрім чорнозему, Україна має чималі території з дерново-підзолистими та сірими лісовими ґрунтами. Їхнє формування основане на достатніх обсягах води в дубових, хвойних і змішаних лісах. Зосереджені вони переважно у північних та західних регіонах (в лісостепу й на Поліссі). Родючість ґрунтів цих типів визначають такі параметри, як вміст гумусу до 3 %, кисле або слабокисле середовище (з показником 4-6). Звісно, не зовсім така ж ситуація стосовно с/г переваг, що є у чорноземів. Такі ґрунти потребують підвищеної уваги. Початково не підходять для багатьох культур, передусім тих, що надають перевагу нейтральній реакції. Але вирішити це завдання допомагає застосування добрив, плюс розкислення ґрунту, до прикладу, шляхом вапнування. Плюс на таких ґрунтах добре вирощувати ягоди, фрукти та овочі.
Також кілька слів слід сказати про каштанові ґрунти, характерні для ділянки Причорномор’я. Вони розташовуються там, де переважають посухи. Гумусу містять 3-4,5 %. Вдалі для таких, наприклад, культур, як кавун та виноград. Мають потребу у значних додаткових зволоженнях та внесенні мінеральних добрив, аби була забезпечена достатня урожайність.
Візуалізувати знання стосовно якості та родючості ґрунтів в Україні можна, ознайомившись з картою.
Як визначити родючість ґрунту – фактори та компоненти
Зрозуміти, що з полем не все гаразд, можна за такими ознаками:
- земля стала світлішою і ніби надмірно легкою;
- верхній шар затвердів, набув глинистості;
- поверхня вкрилася мохом або ж іржавим нальотом;
- культурні рослини почали хворіти, вражатися шкідниками, розвиватися й плодоносити не так, як слід, чого не скажеш про бур’яни, ті навпаки стали рости активніше.
Проте відслідковування наведених ознак – лише частина справи. Щоб мати конкретику стосовно відповідності конкретного поля для культивування тих чи інших с/г культур, про його якість, стан і агрономічний потенціал, потрібно знати, як визначається родючість. Для цього зазвичай застосовують методи біологічної й економічної оцінки. Перша дозволяє встановити здатність поля забезпечити біоактивність. Друга показує співвідношення якості ґрунту із врожайністю вирощуваних культур за стобальною шкалою, де 100 – показник максимальної продуктивності.
Здійснюючи діагностику, беруть до уваги такі показники родючості:
- біологічні (вміст, який припадає на органічну речовину, чисельність та активність мікроорганізмів, засмічення бур’янами, присутність патогенів і шкідників);
- агрофізичні (механічний склад, текстура, структура, пористість, зв’язуваність, стиглість);
- агрохімічні (поглинання та утримування води, об’єм мікро- та макроелементів, закисленість).
Вашій увазі – кілька методів визначення родючості ґрунту:
- хімічний аналіз. Характеризується чи не найбільшою поширеністю та ефективністю. Допомагає дізнаватися, скільки і яких міститься речовин у ґрунті. Надає інформацію щодо того, чи є потреба у добривах, якщо так, то у яких саме і в яких об’ємах;
- вимірювання рН. Важливе для росту рослинності та родючості ґрунту. На основі отриманих даних можна зрозуміти, якою є доступність для насаджень макро- та мікроелементів, який вплив відбувається на ґрунтову біоту (грибки, бактерії, комахи, тварини…);
- оцінка текстури. Встановлення, скільки у складі ґрунту присутньо таких компонентів, як пісок, суглинок і глина. Вони прямо впливають на дренаж, водопостачальні параметри. Це відповідним чином позначається на родючості;
- аналіз рослинного покриву. Проаналізувавши комплекс видів, що ростуть на певній ділянці, також можна отримати уявлення про родючість. До прикладу, свідченням того, що земля родюча, є ріст на ній кульбаби, м’яти і кропиви. Якщо ж росте конюшина або рум`янок, то ґрунт збіднений.
Як проводять аналізу ґрунту
Аналіз ґрунту проводиться у кілька етапів:
- Відбір проб. Здійснюється за допомогою спеціальних інструментів з різних ділянок поля для отримання репрезентативної вибірки. Може реалізовуватися за методологією квадратної або адаптивної сітки. За усіма зразками ґрунту до старту наступного етапу має здійснюватися належний догляд, передусім вони не повинні забруднюватися, аби унеможливити похибки в результатах.
- Лабораторні дослідження. Власне, хімічний, фізичний та біологічний аналіз. Визначення в лабораторних умовах рівня рН, гранулометричного складу, які обсяги має органічна речовина і поживні елементи та ін.
- Інтерпретація результатів. На основі отриманих даних спеціалістами надається оцінка родючості ґрунту та розробляються рекомендації щодо поліпшення його властивостей.
Що знижує родючість ґрунту?
Передусім слід зауважити, що родючість ґрунтів – це величина з потенційним поновленням. Так, на повернення високих показників виснаженої ділянки може знадобитися чимало часу і сил. Але усі затрачені ресурси будуть цілком виправдані належною родючістю й високими врожаями. Проте найоптимальніше, все ж, не вирішувати створені проблеми, а їх не допускати. А для цього потрібно знати, що до них здатне призводити.
Ґрунт виснажуватися, а родючість, відповідно, знижуватися можуть через різні чинники, які порушують його природні властивості та баланс між поживними речовинами. Це, зокрема:
- природні явища, стихійні лиха (повені, урагани, пожежі). Вносять негативні зміни у колообіг поживних компонентів в ґрунті, порушують їхню віддачу та отримання;
- інтенсивне чи невідповідальне землеробство, непомірне порушення структури, розміщення на ділянці одних і тих самих культур з року в рік, винесення рослинами важливих для високої родючості елементів без поповнення їхніх запасів;
- вирубка лісів довкола, що провокує такі процеси, як вимивання і вивітрювання землі;
- надмірний випас с/г тварин, з’їдання ними трав, які після перегнивання мали б природно трансформуватися у важливий компонент родючого ґрунту;
- зростання міст та виробництв, забруднення відходами життєвої діяльності людей та тварин, пром. стоками й іншим;
- безвідповідальне або необдумане використання добрив, пестицидів, гербіцидів, зловживання хімікатами, як результат, просочення ґрунтового шару шкідливими речовинами, порушення балансу поживних елементів, руйнування ґрунтової екосистеми тощо;
- некоректне зрошення з подальшим заболочуванням, засолюванням, залуженням чи закисленням ґрунту, котра надалі втрачає можливість забезпечувати рослинам потрібні умови.
Розгляньмо ще кілька причин, які погіршують родючість землі, більш детально.
Дегуміфікація
Або ж втрата орган. речовини. Характеризування ґрунту зменшеним вмістом гумусу. Гумус як основне джерело живлення для рослинок втрачає здатність належним чином покривати їхні потреби.
Дегуміфікація є вкрай поширеною проблемою. До неї призводять інтенсивна ґрунтообробка, монокультурне землеробство, недостатнє використання органічних добрив. Виправляється негативна ситуація шляхом поповнення запасів органічних матеріалів (висіванням сидератів, застосуванням пожнивних залишків, внесенням перегною та ін.).
Засмічення фітопатогенами
Фітопатогени – це мікроорганізми, які спричиняють рослинні захворювання. Засмічення ґрунту фітопатогенами може знижувати продуктивність полів, кількість і якість продукції.
Основні шляхи потрапляння фітопатогенів у ґрунт: через заражене насіння, разом із хворими рослинними залишками, у зв’язку з недотриманням сівозмінних правил. Також вони можуть заноситися тваринами або вітром. І якщо частина причин не залежить від людини й не виключає подальші заходи виправлення ситуації, то інші, як от сівозміну, можна успішно пропрацювати, мінімізувавши ймовірність фітопатогенного засмічення.
Вивітрювання та вимивання
Вивітрювання – це процес руйнування родючого шару ґрунту, вивільнення з нього поживних елементів під впливом вітру. Вимивання – це процес з аналогічними негативними наслідками, проте у цьому випадку рушійною силою виступає вода. Вивітрювання інтенсифікує відсутність рослинного покриву, вимивання – сильні дощі чи неправильний полив. Перше призводить до вітрової ерозії, друге – до водної. Обидва процеси можуть давати чималі втрати родючості ґрунту.
Способи захисту орних земель від різних видів ерозійних процесів: система нульового обробітку, регулювання сівозміни, формування захисних лісостепових смуг, використання органічних добрив для покращення ґрунтової структури і в’язкості.
Закислення і підлуження
Зміни кислотно-лужного балансу ґрунту здатні значно впливати на його родючість. Закислення (зниження рН) може бути спричинене надмірним застосуванням азотних добрив, органіки або кислотними дощами. Підлуження (підвищення рН) може відбуватися через значне застосування лужних компонентів або карбонатів, через полив лужною водою. Нерідко воно спостерігається на ділянках, що розташовані недалеко від промислових підприємств. Обидва процеси знижують доступність поживних матеріалів. Відтак відхилення від оптимальних показників як в один, так і в інший бік не є бажаними.
Однак тут є нюанс. Не всім культурам потрібна земля з однаковим рівнем кислотності. Так, якщо взяти малину, то вона може рости й на перекисленому ґрунті, зовсім не зносячи при цьому засолення. А ось частині декоративних дерев і квітучих чагарників необхідні саме лужні ґрунти. Є й такі рослини, наприклад полуниця, які малочутливі до цього показника, у них на перший план виходить інше, як от чутливість до виділень власного коріння у землю. Тому питання кислотно-лужного балансу завжди слід тримати під контролем, добре орієнтуючись у доцільності закислення і підлуження, своєчасно вживаючи актуальних у конкретному випадку заходів.
Як зберегти корисний баланс поживних речовин
Мегаважливо знати, що потрібно робити, щоб підвищити родючість ґрунту, як зберегти баланс у ньому, забезпечуваний поживними речовинами, адже це є ключовим елементом аграрної справи. Забезпечення родючості ґрунту та високої врожайності – надзвичайно значимий аспект, про котрий зайвий раз нагадувати немає потреби. А ось як його реалізовувати, говорити можна довго і багато.
Насамперед слід усвідомлювати, що система дій, направлених на керування родючістю, має мати комплексний характер. Тільки так можна досягти високої продуктивності, максимізувати обсяги виробництва с/г культур й заразом мінімізувати винесення запасів поживних елементів з ґрунту, погіршення його фіз.-хім. властивостей та деградацію. Також вкрай важливо уміти адаптувати дієві практики до місцевих умов та вирощуваних культур. Потрібно досягати балансу між обсягами, які потенційно займають необхідні рослинам поживні речовини, та тими, що поставляються у різний спосіб.
До вашої уваги – десятка основних заходів для збереження та підвищення родючості ґрунту:
- Внесення органіки. Використання органічних добрив, передусім таких як компост та гній, для збагачення ґрунту органічними речовинами. Вони дають імпульс мікробній активності, сприяють формуванню м’яких органічних кислот і роблять доступними поживні компоненти, які раніше були недоступними. За ними – ефективна компенсація дефіциту азоту, калію та фосфатів. Вносити такі матеріали слід під час перекопування, загортаючи на глибину до 20 см, бо перебування на відкритому повітрі провокує втрату їхніх властивостей. Гній тваринного походження має застосовуватися обов’язково після компостування, щоб не спричинити опіки. Оптимальний час для внесення органічних матеріалів – осінь, так до настання нового сезону ґрунт встигає насититися поживними елементами. Проте в деяких випадках органіку краще використовувати навесні, щоб дощі та сніги не вимили за кілька місяців усю користь. Це стосується підживлення легких ґрунтів.
- Використання мінеральних добрив. Проведення аналізу ґрунту й дотримання наданих на його основі рекомендацій щодо видів, дозувань та строків основного й додаткового внесення добрив для запобігання недостатньому чи надлишковому внесенню живлення. Мінеральні удобрювальні продукти важливі, позаяк органічні, та й інші варіанти поставок поживних компонентів не здатні забезпечити повноту живлення. Поставляючи не усі потрібні для здорового і активного функціонування культур елементи, вони потребують мінеральної підмоги. І ця підмога має характеризуватися збалансованим співвідношенням NPK та мікроелементів, необхідних для вирощування тих чи інших культур.
- Увага до ґрунтової біоти. Ґрунт – це складна екосистема з численними живими організмами. Підтримка здорового біологічного різноманіття має неабияке значення для належної родючості. Мікроорганізми живляться побічними продуктами, утворюваними з коренів і свіжих орган. залишків. Допомагаючи розкладати органічні речовини, залучаючись до колообігу поживних компонентів, розкладаючи речовини-забруднювачі та покращуючи ґрунтову структуру, вони тим самим сприяють здоров’ю насаджень. Особливе значення відводиться корисним грибкам і бактеріям, комахам, а ще важливі дощові черв’яки. Останні, до прикладу, здатні розщеплювати рослинні залишки на менші утворення. Закопуючись у ґрунт, розрихлюють його, формують повітряні та водні канали (простір для повітря та води). Також виділяють муцигель, за допомогою якого земля зв’язується.
- Компетентна сівозміна. Застосування різноманітних культур у сівозміні для запобігання виснаженню ґрунту та зниженню ризику засмічення фітопатогенами. Якщо з року в рік забезпечувати розміщення одних сільськогосподарських культур на одній і тій самій ділянці, це неминуче призведе до погіршення продуктивності. З ґрунту будуть винесені певні хімічні елементи, про баланс мікроелементів не йтиметься. Сівозміна, або грамотна та послідовна зміна культур на полі – агротехнічний захід, котрий допомагає уповільнити виснаження ґрунту, зберегти його оптимальний органічно-мінеральний склад і покращити родючість с/г земель. Першочергову увагу в реалізації сівозмінних процесів рекомендується звертати на бобові культури та багаторічні трави. Використовуючи, наприклад, зернобобові, можна досягати біологічної азотофіксації, збагачувати поля азотом. Тим самим можна підвищити родючість, зменшивши при цьому застосування комерційних азотодобрив.
Важливий аспект: одно- і дворічним культурам найкраще змінювати місце висаджування кожні 4-5 років, щоби не допустити виснаження ґрунту.
- Змішана посадка. Полягає в одночасній посадці поруч одна з іншою двох різних культур, котрі реалізують взаємовигідну підтримку. Або, як варіант, висаджування за термінами дозрівання: спочатку ранньостиглі культури, а після них пізньостиглі. Це чудовий спосіб запобігти ґрунтовиснаженню, зберегти потрібні речовини, а заодно й захистити рослини від шкідників та навіть покращити смак плодів. Різні рослини здійснюють різне винесення з ґрунту речовин поживних, а деякі, як згадані вище бобові, ще й поновлюють запаси живлення. Супутні культури додатково можуть виконувати роль живої мульчі, протистояти пересиханню і розмиванню. Уміла реалізація змішаних посадок – дієвий крок на шляху до збереження корисного балансу.
- Посів сидератів. Ключові призначення сидератів – збільшення обсягів поживних компонентів, позитивний вплив на ґрунтову структуру, протистояння зараженням і розвитку бур’янів. Це такі види, котрі багаті азотом, калієм та іншими елементами. Наприклад, редька, гірчиця, люцерна, ріпак, гречка, амарант та ін. В потрібний час їх скошують або зрізають, залишаючи коріння в землі, туди ж заробляючи і зелену масу або розкладаючи її між рядками. Поживні компоненти поступово розповсюджуються ґрунтом, сприяючи його належній родючості. Сидерати можуть періодично висаджуватися протягом всього сезону.
- Мульчування. Використання мульчі (соломи, скошеної трави, мульч-паперу, щебеню, перероблених відходів тощо) для збереження вологи та антиерозійного захисту ґрунту. Частина з перерахованих матеріалів з часом трансформується у такий потрібний рослинам гумус. Інші зберігають високі якісні параметри ґрунтового шару, сприяючи якісному температурному режиму, агрофізичному стану, агрохімічним та біологічним параметрам. Покривні культури як жива мульча непогано підвищують параметри родючості ґрунтів, збільшують в них об’єми органічних речовин, сприяють покращенню структури. Ба більше, різні види мульчі суттєво збільшують ефективність мінеральних добрив, особливо якщо йдеться про сільське господарство в посушливих умовах.
- Грамотне зрошення. Вода є надважливим фактором ґрунтоутворення. Систематичному зрошенню під силу змінити напрямок ґрунтоутворювального процесу. Воно здатне повпливати на фізичний стан землі, хімічні й мікробіологічні процеси, повітряний і тепловий режими, обсяги орган. речовин та поживних компонентів. Якщо грамотно зрошувати поля, можна суттєво збільшити їхнє біорізноманіття та родючість. І недостатній, і надмірний полив – погано. Відтак аграрна справа потребує вибору правильних у тих чи інших умовах методів зрошення задля забезпечення оптимальної інтенсивності, сприятливої для вирощуваних культур.
- Нульова обробка ґрунту. Або технологія No-Till. Це система землеробства, що передбачає посадку насіння в необроблену землю. Визначає мінімальний вплив на ґрунт, а саме формування борозен для розміщення насінин, й на тому все. Потребує обов’язкової наявності живого рослинного покриву або мульчі. Відсутність руйнувань верхнього ґрунтового шару запобігає ерозійним процесам, сприяє збереженню води і зміцненню структури. Так збільшується органічна речовина та реалізується здорова життєдіяльність корисних живих організмів. Таким чином без зайвих маніпуляцій вдається досягати балансу поживної складової і позитивно впливати на родючість.
- Залишення поля під паром. Відсутність на ньому посівів впродовж усього періоду вегетації або котроїсь його частини. Підтримка у цей час пухкості ґрунту та чистоти від бур’янів. В такий спосіб вдається протистояти винесенню поживних компонентів, досягати підвищення родючості та накопичувати вологу. Така методика з реалізацією варіативних видів парів в сучасних умовах активно застосовується при вирощуванні овочевих культур. Будучи ефективним агротехнічним засобом, дозволяє максимізувати врожаї, не в останню чергу завдяки тому, що поживні речовини перебувають в балансі.
Основні фактори, які впливають на родючість
Родючість залежить від комплексу біологічних, хімічних і фізичних властивостей ґрунту, що забезпечують сприятливе середовище для рослинного розвитку і є життєвими факторами, а також від їхньої річної динаміки. Її визначає передусім такий фактор, як рівень органічної речовини. Це основа родючості, джерело енергії для формування та розвитку з неабияким впливом на ґрунтову структуру. Органічна речовина, або комплекс орган. сполук у складі ґрунту – те, у чому полягає відмінність між родючим ґрунтом та материнською породою. Її становить сукупність гумусних (гумін, гумінові та фульвові кислоти) і негуміфікованих (рослинні й тваринні залишки різного ступеня розкладання, а також проміжні продукти) органічних компонентів. Великий відсоток одного й іншого – невіддільна характеристика родючих полів.
Інші фактори родючості ґрунтів:
- мікробіологічна активність (присутність та активність корисних мікроорганізмів, мінералізація ними орган. речовини, підвищення доступності поживної складової ґрунту і добрив);
- поживні речовини (наявність необхідних рослинам елементів, зокрема азоту, фосфору, калію та ін., плюс їхній баланс);
- структура, гранулометричний склад і пористість (створення належних умов для водного, повітряного й теплового режимів);
- водний режим (здатність утримувати і проводити воду, достатні обсяги вологи);
- температурні умови (надходження, віддача й передача тепла, відповідність температури потребам культур для їхньої життєдіяльності);
- оптимальна кількість повітря (здатна забезпечувати кореням здорове дихання);
- pH ґрунту (кислотно-лужний баланс з визначенням доступності живлення для рослинних організмів);
- людська діяльність (методи та інтенсивність обробітку поля, застосування добрив, зрошення та інші агротехнічні заходи).
Загалом на родючість впливають природні та соціально-економічні фактори. Це зараховує її до природної й економічної категорій. Аби не допустити виснаження землі, родючість важливо підтримувати в належному стані. Правильно коригуючи стан ґрунту, можна досягти високих урожаїв навіть на початково бідних полях. А вміло зберігаючи родючість, можна забезпечити максимальну продуктивність с/г угідь на довгі роки. І для коригування потрібних параметрів, й для їх підтримки важливо використовувати органічне та мінеральне живлення. Правильні макро- і мікроелементи в оптимальних обсягах забезпечують швидкий ріст рослинних організмів, допомагають їм протистояти хворобам і шкідникам, сприяють високим урожаям. Проте для досягнення максимально можливого успіху потрібно здійснювати комплексний підхід до управління родючістю ґрунту. Слід як не нехтувати добривами, так і зменшувати винесення запасів поживних компонентів, протистояти погіршенню фізичних та хімічних властивостей землі, розумно реалізовувати сівозмінну практику та ін. Чимале значення мають знання і вміння адаптувати усе необхідне до локальних умов регіону.
Важливі елементи живлення
Знання про те, як підвищити родючість ґрунту, нерозривно пов’язані з орієнтуванням у важливих елементах живлення. Присутність та обсяги мінералів у ґрунті – один із найважливіших параметрів його родючості. Маються на увазі три основні (макро) та п’ять додаткових (мікро) елементів, котрі мають перебувати у балансі на всіх етапах розвитку культур. Адже як надлишки здатні провокувати токсичність, так і дефіцит небезпечний різноплановими порушеннями.
Макроелементи, необхідні для хорошої родючості та високої врожайності:
- азот (N). Входить до складу білків і нуклеїнових кислот, задіюється в утворенні хлорофілу, сприяє росту вегетативної маси, формуванню нових клітин і тканин, підвищує стресостійкість, тим самим добре позначаючись на врожайності с/г культур. Загалом життєво потрібний рослинам елемент, який з повітря у ґрунт не здатний потрапляти в достатніх обсягах. Тому важливо вміло застосовувати азотні МД.
Найчастіше аграріям стають в пригоді такі азотодобрива, як карбамід (46-47 % азоту), аміачна селітра (34 % N) і сульфат амонію (містить 21 % азоту та сірку в обсязі 24 %).
- калій (K). Недооцінювати значення калію не можна. Він підвищує стійкість до хвороб, патогенів і стресових умов, зокрема морозу та засухи. Регулює водний режим й утримує вологу. Покращуючи обмін речовин, сприяє накопиченню цукрів та крохмалю. Зміцнюючи стебла, протистоїть виляганню посівів.
Важливі калійні МД: хлорид калію (близько 60 % K2O), сульфат калію (52,5 % + 18 % S), калімагнезія (25-28 % K2O + 8-10 % MgO).
- фосфор (P). Незмінний компонент повноцінного розвитку рослинних організмів. Важливий для енергетичних процесів, формування і розвитку коріння, для проростання та цвітіння. Допомагає рослинам виживати в умовах дуже холодних зим й протистояти екологічному стресу. Завдяки йому краще засвоюються вода та інші поживні речовини з ґрунту.
Основні фосфоровмісні продукти, що активно застосовуються українськими аграріями: монокалійфосфат (52 % P2O5 + 34 % K2O), фосфат натрію однозаміщений (близько 26 % P), ортофосфорна кислота (не менше 52 % P2O5).
Як можна побачити, за допомогою мінеральних добрив можна постачати котрийсь один елемент, два і більше. На особливу увагу заслуговують комплексні (потрійні) азотно-фосфорно-калійні удобрювальні продукти з балансом NPK, як от амофоска (12 % азоту, по 15 % фосфору та калію, а ще 14 % сірки), діамофоска (10 % N, по 26 % P2O5 і К2О) і нітроамофоска (по 16 % N, P і K + 6 % сірки). Комплексні добрива характеризуються максимально збалансованим складом елементів, їхнім рівномірним розподілом у ґрунті, забезпечують повноцінне рослинне живлення, покращуючи родючість та збільшуючи урожайність.
Ключові мікроелементи і їхня роль:
- кальцій (Ca). Важливий для формування клітинних стінок, активності ферментів, для того, щоб розвиток кореневої системи відбувався як належить. Задіюється в регулюванні водобалансу, в зв’язуванні кислот у ґрунті, вдосконалює розчинність багатьох сполук. Зміцнює імунітет й сприяє надходженню деяких інших елементів живлення, зокрема інтенсифікує метаболізм і засвоєння азоту. Забезпечити Ca для с/г культур можна за допомогою таких добрив, як сульфат кальцію, оксид кальцію, кальцій хлористий, хелат кальцію, кальцієва селітра та суперфосфат;
- сірка (S). Входить до складу амінокислот, ферментів і вітамінів, необхідна для синтезу білків. Захищає культурні посадки від хвороб та шкідників, нормалізує кислотність ґрунту. Поставляється рослинам у складі комплексних добрив (частково згадувалися вище) або як сірка гранульована;
- магній (Mg). Центральний елемент хлорофілу, бере участь у фотосинтезі. Впливає на активність багатьох ферментів та синтез АТФ. Спільно з кальцієм задіюється в утворенні пектинових речовин стінок клітин. Одне із популярних магнієвих добрив для підвищення обсягів Mg в ґрунтових шарах і сприятливого впливу на рослини – сульфат магнію;
- цинк (Zn). Важливий для синтезу ауксинів і білків, активує вироблення цукрів та крохмалю, збільшує вміст хлорофілу. Забезпечує стабільність клітинних мембран, задіюється в запиленні насіння та покращує його життєздатність. Позаяк більшість ґрунтів в Україні характеризується малим забезпеченням доступних форм цинку, цинкові підживлення (сульфат цинку, хелат цинку, нітрат цинку) серед аграріїв, як і усі інші, котрі ми з вами вже згадали, користуються неабиякою популярністю;
- бор (B). Сприяє росту і розвитку репродуктивних органів рослинних організмів, регулює вироблення ростових стимуляторів та інгібіторів. Бере участь у поділі клітин, формуванні мембран та вуглеводному обміні, допомагає засвоюватися азоту і кальцію. Також бором підтримуються здоров’я і оптимальний ріст коренів. Популярними борними добривами є борна кислота та бура.
Окрім розглянутих мікроелементів, рослини, залежно від виду, періоду вегетації та умов росту, мають певну потребу в залізі, міді та марганці. Також їм потрібні молібден, нікель і хлор.
Підсумуємо. Родючість ґрунту є ключовим фактором успішного сільськогосподарського виробництва. Підтримання її оптимального рівня вимагає комплексного підходу, який включає аналіз ґрунту, розумне використання добрив, застосування агротехнічних заходів та збереження природного балансу, характерного поживним речовинам. Сподіваємося, що ця стаття допомогла вам краще зрозуміти основні аспекти родючості ґрунту та методи її покращення.