Підживлення озимої пшениці – види добрив, схеми внесення та ефективність

Озима пшениця – одна з ключових культур в аграрному секторі України, яка забезпечує продовольчу безпеку та економічну стабільність. Вона століттями вирощується на українських полях і є без перебільшень їхньою візитівкою, проте й досі виникають запитання стосовно її живлень, адже у цій справі існує чимало нюансів. З року в рік аграрії продовжують цікавитися застосуванням добрив для озимої пшениці, шукати компоненти успішного досвіду. Актуальними залишаються запитання: чим, як та коли підживлювати озиму пшеницю для отримання хорошого урожаю. І пошук відповідей на них мегаважливий, позаяк, аби отримати високу врожайність, необхідно забезпечити рослину всіма необхідними поживними речовинами протягом усього вегетаційного періоду. Підживлення є значущим складником агротехнічних заходів, що сприяє формуванню потужної кореневої системи, активному кущенню й закладанню високоякісного врожаю.​ І саме воно є темою нашої сьогоднішньої статті.

Поговорімо ж про значення підживлень озимої пшениці, основні види добрив, фази розвитку культури та відповідні схеми внесення удобрювальних матеріалів, про методи і тонкощі їх застосування, а також про способи підвищення ефективності підгодівель й уникнення поширених помилок.​ Розгляньмо турботу про озиму пшеницю в комплексі, аби отримати усі необхідні відповіді та досягти максимальних успіхів на теренах аграрної справи.

Чому важливо підживлювати озиму пшеницю?

Системно підживлювати озиму пшеницю критично важливо для забезпечення її нормального росту та розвитку. Недостатнє або несвоєчасне внесення добрив, про який би період розвитку не йшлося, може знизити врожайність та призвести до погіршення якості зерна.​ Культура є досить вибагливою та однією з найчутливіших до живильних заходів, й що дефіцит, що надлишок елементів здатні призвести до значних негативних наслідків. І того, й іншого потрібно вміти уникати, сприяючи оптимальному формуванню урожаю поступово, протягом кожного вегетаційного етапу.

Головні причини важливості живлення озимої пшениці:

• поповнення поживних речовин у ґрунті. Як показує практика і що підтверджується лабораторними аналізами, ґрунт ніколи сам по собі не буває достатньо наповненим усіма потрібними обсягами легкодоступних елементів. Після кількох циклів вирощування культур навіть найродючіший чорнозем починає втрачати свій поживний потенціал. Рослини забирають макро- й мікроелементи, частина з яких вивітрюється, вимивається або стає недоступною внаслідок зміни pH. Без цілеспрямованого підгодовування навіть добре структурована земля поступово виснажується. Підживлення ж дозволяє не просто компенсувати дефіцит, а й тримати ґрунт у стані стабільної родючості, зберігаючи його продуктивність для наступних сівозмін. Відповідно, щоб забезпечити нормальний ріст і розвиток пшениці, отримати дружні сходи й сталий високий урожай, слід вдаватися до застосування мінеральних продуктів;
• оптимізація кущення та формування стеблостою. Найбільший вплив на майбутню врожайність пшениці має фаза активного кущення. У цей період рослина формує кількість продуктивних пагонів, які потенційно здатні закласти колос. Якщо в цей час відчувається дефіцит азоту або фосфору, то не закладається повний потенціал пагоноутворення. У результаті формується розріджений стеблостій з меншою кількістю колосків на одиницю площі. Підживлення саме в період кущення дає змогу оптимізувати густоту продуктивного стеблостою, що прямо впливає на кількість зерен у колосі;
• забезпечення якісного наливу зерна. Навіть за ідеального старту та активного розвитку рослини можуть не реалізувати повний потенціал, якщо в період наливу колосу не вистачає калію, азоту або сірки. Ці елементи визначають не лише розмір зерна, а й вміст білка, склоподібність, рівень клейковини. Нестача елементів у цей період призводить до дрібних зерен з низькими показниками якості. Якісна підгодівля в другій половині вегетаційного періоду дозволяє впливати не лише на кількість, а й на товарність врожаю – показник, що прямо позначається на ціні продажу;
• підвищення стійкості до хвороб і стресових чинників. Збалансоване підживлення – це не тільки про врожай, а й про захист, про сильний імунітет. При нестачі бору, міді або марганцю знижується здатність рослини протистояти грибковим ураженням: септоріозу, бурій іржі, борошнистій росі. Крім того, фосфор і калій впливають на товщину клітинних стінок та інтенсивність обміну речовин, що піднімає толерантність до перепадів температур, суховіїв, зимових холодів і весняних заморозків. Регулярне внесення добрив, з урахуванням агрохімічного фону – це стратегічне рішення для мінімізації втрат у складні періоди;
• зменшення негативного впливу попередника. У сівозміні, де вирощування озимої пшениці відбувається після інших культур, часто виникає так званий «попередниковий стрес». Його викликають затримка розкладання рослинних решток, дефіцит доступного азоту в ґрунті та зниження мікробіологічної активності. Грамотна підгодівля із застосуванням добрив, які стимулюють мікробіоту, містять доступні сполуки азоту й фосфору, дозволяє компенсувати цей ефект та вирівняти стартові умови;
• збільшення ефективності захисних заходів. Добре живлена рослина краще реагує на дію гербіцидів, фунгіцидів і регуляторів росту. Наприклад, при нестачі фосфору або калію гербіцид може пригнічувати не лише бур’яни, а й саму культуру. Натомість збалансоване підживлення дозволяє рослині переносити хімічне навантаження з мінімальним стресом.

Основні види добрив для озимої пшениці

Щоб сформувати високопродуктивне та стійке до стресів посівне поле озимої пшениці, необхідно забезпечити культуру повним спектром макро- і мікроелементів, кожен з яких виконує специфічну функцію у фізіології рослин. Безсумнівно, слід задовольнити потреби пшениці в азоті, фосфорі та калії, причому у значних кількостях: першого елемента для отримання тонни врожаю знадобиться до 35 кг, другого – до 15 кг, а третього – до 26 кг. Мікроелементи, хоч і у менших обсягах, але необхідні також: аналогічно для 1 т продукції оптимальним є розхід кальцію та магнію по 5 кг, сірки – 4 кг, заліза – 250 г, марганцю – 80 г, цинку – 55 г, міді й бору – по 8 г.

Для забезпечення повноцінного підживлення культури зазначеними речовинами можуть використовуватися різні види добрив: азотні, фосфорні, калійні, комплексні препарати з мікроелементами та стимулятори росту. Важливо не лише знати, які саме добрива актуальні для агротехніки озимої пшениці, а й правильно обирати форму, спосіб та час їх внесення. І що надважливо, треба досягти балансу у системі харчування рослин, аби максимально реалізувати їхній генетичний потенціал. Найкраща врожайність та найвища якість продукції можливі лише за умови повного забезпечення пшениці всіма потрібними елементами з обов’язковістю оптимального співвідношення NPK. Для західних і центральних регіонів України, за даними досліджень та польової практики, прекрасною є пропорція елементів 1,5:1:1. Проте це не єдино правильний варіант. Він може дещо змінюватися, залежно від певних факторів: погодних, кліматичних, ґрунтових тощо. На цьому необхідно розумітися й забезпечувати конкретним полям саме то, що їм треба, і саме в тих кількостях, яких вони потребують.

Таким чином, ефективна система харчування озимої пшениці базується на комбінації мінеральних продуктів з макро- і мікроелементами, а ще біологічних препаратів, підібраних відповідно до агрохімічного аналізу ґрунтів, фаз розвитку культури та умов поточного сезону. Раціональний підхід до вибору й застосування добрив – це основа стабільного врожаю й аграрної ефективності.

Далі розгляньмо детальніше основні категорії удобрювальних продуктів, які використовуються для повноцінних підживлень озимої пшениці – від мінеральних добрив, котрі вже встигли перейти у розряд класичних, до сучасних мікродобрив та стимуляторів росту.

Азотні добрива

Провідне місце у системі удобрень озимої пшениці посідають азотні добрива. Азот – ключовий елемент для росту та розвитку пшениці, який входить в структуру білків, нуклеїнових кислот і хлорофілу. Між рівнем урожайності культури та доступним для неї азотом у ґрунті існує прямий і міцний зв’язок. Ефективне керування елементом з мінімальними втратами – дієвий спосіб підвищити врожайність з одночасним зменшенням собівартості продукції.

При азотному живленні мегаважливо правильно розраховувати дози. Є дані, що, якщо доза азоту менша, ніж 20 кг/га, то він не здійснює жодного впливу на якісні параметри зерна, а якщо більша, ніж 60 кг/га, то провокує опіки рослин. Проте все не так однозначно, позаяк результат впливу значно залежить від форми добрива та способу його внесення. Найкращий варіант розрахувати кількість азотних добрив – основуватися на вмісті азоту в листках рослин.

Також ключовими параметрами в азотному живленні виступають оптимальність і своєчасність. Восени багато азоту не потрібно, тут вектор впливу зміщується на попередження його надлишку, адже надмір елемента з осені може суттєво знизити зимостійкість, спровокувати переростання рослин. Якщо зараз потрапляння зайвого азоту й не відбудеться в рослинний організм, а відтак і не нанесеться шкода, то й користі, коли знадобиться, він не принесе, бо за зиму буде вимитий у глибші ґрунтові шари та стане недоступним для насаджень. А ось навесні (починаючи із ранньовесняної пори, коли рослина активізується після зимівлі та береться нарощувати вегетативну масу) навпаки важливо посприяти інтенсивному азотному живленню, виконуючи дробове внесення відповідних добрив. Період найбільшого азотоспоживання стартує із фази інтенсивного росту рослин і займає тривалий проміжок часу аж до початку колосіння. Щоб впродовж усього необхідного терміну забезпечувати пшениці N, компенсуючи втрати від денітрифікації та вимивання у нижні ґрунтові шари, слід правильно використовувати добрива у кілька прийомів:

• при посіві чи основному обробітку – для забезпечення здорового розвитку та підвищення зимостійкості;
• ранньою весною – для збільшення кущення і густоти стояння на гектар;
• в фазі виходу в трубку – для поліпшення росту бокових стебел, підвищення озерненості й продуктивності колосків;
• у фазі колосіння-наливання зерна – для подовження вегетаційних процесів верхніх листків і збільшення фотосинтетичної інтенсивності.

Це стосується не лише внесення азотодобрив у ґрунт. Також можливе їх позакореневе використання, а саме листкове підживлення озимої пшениці карбамідом. Узагалі карбамід – це одне із основних азотних добрив для пшениці, поряд із аміачною селітрою та КАС. Кожне з них має свої технологічні особливості внесення, залежно від ґрунтової вологості, температури повітря та цільового призначення у конкретний період.

Карбамід (сечовина) – це класичне мінеральне добриво, ефективне як при внесенні в ґрунт, так і при позакореневому підживленні, з 46 % азоту в амідній формі, котра одразу після потрапляння в рослину вступає у процес синтезу амінокислот. Його актуальні дози варіюються, залежно від фази розвитку та стану посіву. Для першого внесення цей продукт розглядати не слід, а ось починаючи з другого він стає надійним помічником для аграрія. Весняне підживлення озимої пшениці карбамідом (друге підживлення у схемі) слід здійснювати, використовуючи тверду форму матеріалу з розрахунку 35-40 кг азоту на га. В цей час поверхню землі від сонця прикриває листя, тому за достатньої вологості (а її просто необхідно забезпечувати для кращого вивільнення N) бактерії прекрасно трансформують амідну форму азоту у форми, легкодоступні для кореневого засвоєння. Для двох-трьох наступних підживлень рекомендовано використовувати карбамідні розчини.

Як розводити карбамід для пшениці правильно? На різних етапах концентрація розчинів може відрізнятися від 10-12 % до 20-30 %. За три підгодівлі таким чином можна забезпечити постачання рослинам 75-90 кг сечовини, що рівноцінно її 180-220 кг при прикореневому внесенні. Якщо залучати макро- та мікроелементи, коефіцієнт азотовикористання підвищується ще на 25-30 %.

Обробляти пшеницю найкраще в ранковий/вечірній час, за відсутності прямих сонячних променів і при високій вологості. Якщо ж погода похмура, то внесення може бути виконане без прив’язки до ранку/вечора. Коли надворі спекотно, температура повітря перевищує 20 ℃, розчин швидко випаровується, зелена маса не встигає його поглинути, ефективність заходів знижується, а от ймовірність опіків листя збільшується. Якщо опадів недостатньо, й, відповідно, вологість повітря мала, концентрація розчину має бути знижена.

Ще один важливий аспект, котрий стосується застосування розчину карбаміду: оптимальний розмір крапель – 50-100 мк. Менші краплі можуть не долітати до рослинних поверхонь, а більші – стікати із них.

Аміачна селітра (нітрат амонію) – ще один незамінний матеріал для тих, хто вирощує озиму пшеницю. Вона містить 34-35 % азоту, швидко засвоюється рослинами, особливо ефективна навесні. Коли підживлювати озиму пшеницю селітрою, залежить від обраної схеми підживлення. Але, на відміну від карбаміду, вона може застосовуватися й для початкового, і для подальших живлень. Норма внесення аміачної селітри під озиму пшеницю залежить від періоду. Так, при посіві оптимально брати 20-40 кг/га, для підгодівлі по таломерзлому грунту (кінець лютого) і в фазі кущіння до старту виходу рослин у трубку – по 100 кг/га. Якщо схема – триразова, може бути варіант 35-40 кг/га або 60 кг/га. Одним словом, скільки селітри на гектар пшениці потрібно використовувати, обумовлює схема підживлень, фаза розвитку рослин, а ще застосування інших азотних добрив.

Також для озимої пшениці може задіюватися карбамідно-аміачна суміш (КАС) – рідке добриво, що містить 28-32 % азоту. Воно може вноситися як у ґрунт, так і позакоренево з варіативністю норм на різних строках вирощування озимої пшениці від 71 до 214 кг/га та від 50 до 167 л/га. Це добриво добре підходить і для першого, і для інших підживлень із застосуванням без розведення. Забезпечує рівномірне постачання азоту, швидку дію. З ним можна поєднувати сульфатні форми міді та марганцю на ослаблених посівах. На відміну від сечовини, розміри крапель КАС при обприскуванні в нерозведеному вигляді мають бути значними, аби вони стікали з листя й не обпікали його. Вдалий діапазон температури повітря – 0-18 ℃, час – після заходу сонця, адже вдень краплі можуть створювати ефект лінзи. Не слід використовувати карбамідно-аміачну суміш в дощову погоду й при росі, аби не відбувалося проникнення через захисний шар листя з характерним провокуванням обпікання.

Фосфорні добрива

Фосфорні добрива є фундаментом для розвитку кореневої системи, ефективним способом підвищення зимо- і посухостійкості. Фосфор відіграє критичну роль у забезпеченні озимої пшениці енергією для обміну речовин, формування потужних коренів, закладання майбутнього колоса й збільшення стресостійкості. З його допомогою можна скоротити терміни достигання зерна і зменшити ризики вилягання. Без нього не відбувається повноцінне кущення та формування колосся. Дефіцит фосфору в озимої пшениці у вегетаційний період – це завжди ризик слабкого закладення генеративних органів і, як наслідок, низька врожайність. Втім, нічим хорошим не супроводжується й надлишок – лише шкідливим впливом на білковість зерна та вміст клейковини. А ось системне використання якісних фосфорних добрив з дотриманням норм (витрати становлять 23-37 кг/т, залежно від стану ділянки) – якраз те, що треба.

Коли озимій пшениці потрібен фосфор? Особлива потреба у доступних формах цього елемента є на етапах активного росту та формування органів. Застосовувати фосфорні добрива найкраще під основний обробіток поля або при культивації/боронуванні перед посівом. Їх перемішування з ґрунтовим шаром – запорука максимальної ефективності застосування. Проте, якщо удобрювальний матеріал перебуватиме на глибині до 7 см, в жодному випадку не можна допускати пересихання землі, інакше ефективність погіршиться. Достатня вологість, до слова, поряд із оптимальною кислотністю, є ключовим фактором фіксації фосфору в ґрунті та його ефективного засвоєння.

Тож, внесення фосфорних добрив є вкрай важливим на старті розвитку культури, адже здатне реалізувати повноцінне забезпечення харчування рослин протягом усього потрібного часу. Якщо восени не попіклуватися про поставки фосфору, а залишити це питання на весну, елемент не зможе, як слід, засвоїтися, рослини гарантовано просигналізують про фосфородефіцит слабким розвитком кореневої системи, поганим кущенням, погіршеним азотовикористанням навесні, що в сукупності переросте у далеко незадовільну врожайність.

Основне фосфорне добриво для озимої пшениці – суперфосфат. Простий або подвійний суперфосфат з цією метою застосовується найчастіше. Причому перший є найбільш поширеним, економічно обґрунтованим та швидко засвоюваним джерелом фосфору для озимої пшениці, а другий як більш концентрована форма найкраще підходить для ґрунтів із середнім і низьким рівнем фосфору й для господарств, що прагнуть оптимізувати витрати на внесення.

Окремої уваги заслуговують комплексні добрива – препарати, котрі поєднують у собі одразу кілька елементів. Їх використання дозволяє оптимізувати кількість внесень і уникнути надмірного ущільнення ґрунтів від багатократних проходів техніки. Вони можуть бути як твердими, так і рідкими, що відкриває можливості для точного локального внесення залежно від потреб культури.

Це передусім нітроамофоска – універсальний мінеральний комплекс зі збалансованим співвідношенням азоту, фосфору та калію, що дозволяє не лише компенсувати нестачу фосфору, а й водночас забезпечити інші потреби рослин. З нею досягаються рівномірність та зручність внесення, оперативність впливу, завдяки значному відсотку водорозчинних фосфатів. Вона може застосовуватися на різних типах ґрунтів і потребує менше сил та коштів при використанні на великих площах, порівняно з іншими міндобривами.

Ще одне хороше комплексне добриво для пшениці – амофос. Високоефективний варіант, лідер за концентрацією фосфору, також містить N. Чудово підходить в тих кліматичних зонах, де рослинам не потрібно багато азоту, а у фосфорі навпаки є значна потреба. Правильне внесення амофосу здатне посприяти збільшенню врожаю до 40 %.

Калійні добрива

Калійні добрива – регулятори водного балансу та стійкості. Калій виконує цілу низку регуляторних функцій: максимізує стійкість рослин до посухи, морозу, хвороб, регулює відкриття/закриття продихів і водний баланс в рослинному організмі, активізує ферментативні процеси, покращує транспортування поживних речовин та сприяє накопиченню білків у зерні. Для озимої пшениці це означає краще визрівання і вищу якість готової продукції.

Оптимальна пора для використання калійних добрив – та ж, що і для фосфорних, тобто осінь. Застосування у цей час достатніх обсягів калію важливе передусім для забезпечення морозостійкості та підтримки імунітету. Достатніх, але не надмірних, інакше можливе обмежене засвоєння кальцію й магнію. Фосфорно-калійні добрива, внесені у повній нормі під основний обробіток, здатні забезпечити максимальні результати. Найкраще, якщо вони будуть застосовуватися на основі агрохімічного аналізу поля задля уникнення розбалансування харчування.

Найбільш доступним і розповсюдженим препаратом для калієживлення пшениці є калій хлористий. Він не лише ефективний, а й безпечний при осінньому внесенні в ґрунт, оскільки до весни хлор у більшості випадків вимивається, і його негативна дія мінімізується. Проте з ним слід бути обережними в умовах легких піщаних ґрунтів або при безопадній осені, адже надлишок хлору може пригнічувати розвиток рослин.

Ще одне калійне добриво для пшениці, яке не слід залишати без уваги – сульфат калію, котрий також має у складі сірку, при цьому ж не містить хлору. Рекомендується на ґрунтах з низьким вмістом сірки.​ Також йому як безхлорному варіанту доцільніше віддавати перевагу у деяких регіонах із засоленими або легкими ґрунтами, щоб уникнути пригнічення мікрофлори й порушення обміну речовин у культурі. До слова, сульфат калію – це добриво, що чудово підходить для систем інтенсивного вирощування пшениці.

Якщо окрім калію, рослинам потрібно забезпечити поставки не сірки, а магнію, застосовується калімагнезія.

Мікроелементи та стимулятори росту

Сучасна стратегія підживлення пшениці передбачає також комплексне використання мікроелементів і ростових стимуляторів у межах інтегрованої живильної системи. Такий підхід дозволяє розкрити повний потенціал сорту та максимально адаптувати технологію до конкретних умов поля.

Мікроелементи не беруть участі у формуванні біомаси в прямому сенсі, проте без них не відбуваються критично важливі біохімічні процеси. Хоча потреба в них у пшениці є відносно невеликою в кількісному вимірі, їхнє значення у фізіології рослини надзвичайно високе. Найпоширенішими у технології вирощування пшениці є бор, мідь, марганець, цинк, молібден – мікроелементи, необхідні для повноцінного розвитку культури. Їх дефіцит знижує фотосинтез, пригнічує утворення колосу, затримує налив зерна. Навіть незначне недоотримання одного з них здатне знизити врожай на 10-15 %.

Значення окремих мікроелементів для пшениці:

• бор сприяє синтезу фітогормонів, ДНК і РНК, трансформує вуглеводи та бере участь у транспорті корисних елементів, допомагає кальцію краще засвоюватися, збільшує стійкість до патогенів, стресів і хвороб, знижує осипання, покращує формування зерна і загалом продуктивність. Доведено, що використання невеликих обсягів бору в фазі формування колосу добре позначається на рослинах і сприяє високоякісному врожаю пшениці. Його нестача призводить до зниження кількості зав’язей. Типове боровмісне добриво - борна кислота;
• мідь при передпосівній обробці збільшує енергію, необхідну для проростання насіння. Вона сприяє біологічному синтезу лігніну, котрий підтримує стебло, допомагає воді та поживним речовинам рухатися від коренів вгору. Задіюється у фотосинтезі, вуглеводному обміні й синтезі білків, покращує стійкість до грибкових і бактеріальних захворювань. З її участю формуються генеративні органи. І якщо міді буде недостатньо, колоски не розвиватимуться належним чином, даватиметься взнаки пустозернистість, небезпечна суттєвим зниженням урожайності. Популярним джерелом міді є мідний купорос;
• марганець (переважно у складі сульфату марганцю) активізує роботу ферментів, бере участь в окисненні аміаку й відновленні нітратів у рослинному організмі. Завдяки йому краще засвоюються амонійна та нітратна форми азоту. Він необхідний для фотосинтезу, позаяк регулює обсяги гормонів і засвоєння заліза, що позначається на формуванні хлорофілу. Ще в функціональному спектрі марганцю – поліпшення синтезу й накопичення цукрів, що демонструється зниженням транспірації та підвищенням посухо- й морозостійкості;
• цинк – учасник синтезу ауксинів та активатор ферментативної діяльності. Він задіюється в утворенні хлорофілу й допомагає формуватися карбоновим кислотам. Не в останню чергу завдяки йому контролюються ріст і розвиток, рослини краще переносять стреси, число зерен у колосі збільшується, а їхня якість покращується. Дефіцит цинку – прямий шлях до гормональних порушень і, як результат, погана врожайність. Його можна поповнити за допомогою сульфату цинку;
• молібден необхідний для фіксації азоту в симбіозі з бактеріями, особливо на ранніх етапах розвитку. Завдяки йому ефективного використовуються нітрати та засвоюється фосфор. При нестачі молібдену можливе зменшення врожаю до 30 %, у зв’язку з неефективним азотовикористанням. Щоб цьому запобігти, фермери використовують молібдат амонію.

Мікроелементи оптимально застосовувати у формі хелатів, які легко проникають у листкову поверхню й не блокуються у ґрунті. Нерідко актуалізується використання у вигляді комплексних міндобрив. Коли виникає запитання, чим підживити пшеницю весною, відповідь нерідко полягає саме у мікроелементах (часом – у бакових сумішах зі ЗЗР) із застосуванням для позакореневого підживлення у фазі кущення, виходу в трубку або колосіння.

Окрім макро- та мікроелементів, як було зазначено вище, для озимої пшениці можуть використовуватися стимулятори росту. Особливу увагу на них варто звернути в умовах високої інтенсивності. До поширених біостимуляторів належать амінокислоти, гумати, фульвати, фітогормони. Вони не є прямим джерелом поживних елементів, проте активізують власні захисні системи рослини, покращують засвоєння добрив і зменшують стрес після обробок або при несприятливих погодних умовах. Також біологічно активні речовини, застосовувані в сучасному землеробстві, сприяють підвищенню ґрунтової родючості.

Фази розвитку та схеми підживлення озимої пшениці

Приділяючи увагу підживленню озимої пшениці, варто зазначити, що це не лише технічна процедура з внесення поживних речовин, а й багатофакторна система дій, котра має враховувати фізіологічні потреби культури на різних етапах розвитку. Рослина проходить кілька ключових фаз, кожна з яких супроводжується різними вимогами до живильних елементів, їхніх форм і способів внесення. Грамотно спланована схема підживлень забезпечує не тільки приріст урожайності, а й стабільність якості зерна, особливо за несприятливих кліматичних умов або на ґрунтах зі зниженим запасом потрібних елементів.

Озимині протягом вегетаційного періоду характерне поетапне формування структури врожаю. Спочатку відбувається укорінення та накопичення вуглеводів для перезимівлі (осіння фаза). Після зимового спокою культура активізується, виходить із зимівлі. Далі поступово відбуваються кущення, формування пагонів, листя, вихід у трубку та закладання колосу, а згодом – колосіння, цвітіння, налив зерна й дозрівання. На кожному з цих етапів змінюється інтенсивність споживання окремих елементів, а також чутливість до їх нестачі. Відповідно, ефективна програма підживлення не може бути уніфікованою – вона повинна гнучко адаптуватися під фенологію посівів, погодні умови, ґрунтові особливості та навіть попередника. Якщо залучати добрива поза фазами активного споживання, не враховувати, чим і коли підживляти пшеницю правильно, існує ризик втрати азоту через вимивання, або ж накопичення фосфору й калію без засвоєння, що економічно недоцільно.

Класичний підхід передбачає щонайменше три фази внесення добрив – осінню, ранньовесняну й весняно-літню (по колосу). Проте, залежно від умов, схему можна розширити до 4-5 внесень, розділяючи великі дози на частини для зменшення стресу та підвищення коефіцієнта засвоєння. Наприклад, замість внесення 150 кг селітри аміачної одразу, агроном може розділити її на дві порції по 75 кг у різні фази.

Сучасні технології удобрення також враховують листкову діагностику, що дозволяє оперативно коригувати схеми внесення добрив за фактичним станом посівів. Застосування дронів, мобільних лабораторій, інфрачервоного аналізу дає змогу точно визначати фази росту навіть на великій площі та обирати момент для підгодівлі не за календарем, а за потребою.

Зауважимо, що актуальна схема може залежати також і від умов конкретного року. Особливу увагу потрібно приділяти рокам із аномальною температурною кривою або надмірними/дефіцитними опадами. У роки з тривалим сніговим покривом і пізньою весною частину добрив доцільно задіювати позакоренево, це прискорить вегетаційне відновлення. У посушливі сезони рекомендовано зміщувати терміни внесення на більш ранні, щоб добрива встигли засвоїтись до зниження вологості в ґрунті. І таких нюансів є чимало, в них потрібно добре розумітися.

Зараз же детально пройдемося по поширеній схемі, основаній на фазах розвитку культури. Вона наочно зорієнтує, які застосовувати добрива під посів озимої пшениці, а які далі та коли саме.

Осінній період (формування кореневої системи)

На початкових етапах, восени, особлива роль належить фосфору та калію. Забезпечити рослини цими елементами необхідно для формування потужної кореневої системи, підвищення зимостійкості та сприяння рівномірному сходженню. Без достатньої кількості фосфору й калію восени культура входить у зиму слабкою, що знижує її стійкість і продуктивність у наступному сезоні.

Осінь – саме та пора, коли під час основної обробки поля або при посіві рекомендується внесення суперфосфату. На тих ділянках, де є проблеми з макроелементами, які потребують не лише фосфору, можуть застосовуватися нітроамофоска або амофос. Як калійне добриво оптимально брати хлористий калій. Усе це – надійні помічники в максимізації інтенсивності стартового росту та розвитку рослин, а ще в поліпшенні якості зерна.

Ранньовесняне підживлення (вихід із зимівлі)

Зимовий період є критичним для озимої пшениці. Навіть якщо посіви добре перезимували, їхній фізіологічний стан навесні може значно відрізнятися, залежно від погоди, глибини снігового покриву, температурних коливань і щільності льодової кірки. У перші 10-15 днів після пробудження рослини повинні максимально швидко активувати фотосинтетичну активність, набрати енергію, сформувати корені, закласти кількість продуктивних стебел і колосків, наростити листкову масу. Без доступного азоту цей процес гальмується. Затримка з азотним годуванням на ранньовесняній фазі може призвести до втрати частини майбутнього врожаю, яку не вдасться компенсувати пізнішими внесеннями. Навіть кілька днів зволікань можуть знизити продуктивність у фазі кущення. Рання весняна підгодівля – це перша і дуже важлива допомога для ослабленої пшениці.

Чим підживити озиму пшеницю весною насамперед? Для стимулювання росту та кущення навесні після вегетаційного відновлення необхідно внести азотні добрива. А саме карбамід, аміачну селітру чи КАС та сульфат амонію до 120 кг/га (по мерзлоталому ґрунту/ранньовесняне кущення). Визначаючись з дозою, можна орієнтуватися на те, що для ранньовесняної підгодівлі оптимальною витратою є 60-70 кг/га азоту, залежно від стану рослин.

Важливо: перше весняне внесення азотних добрив має відповідати самому початку активної вегетації, коли з’являється молоде коріння. Середньодобова температура має бути більшою, ніж 5 ℃. Як правило, це кінець лютого-березень.

Фаза кущення та початок виходу в трубку

У цій фазі важливо підтримати розвиток рослин шляхом повторного внесення азотодобрив. Це має неабиякий вплив на майбутній урожай, позаяк добре позначається на рості бічних стебел, озерненості колоса та його продуктивності.

В цей час можна використовувати 20-30 % розчин карбаміду для наземного обприскування. Якщо ґрунт вологий, оптимальним є варіант поверхневого внесення селітри 60 кг/га діючої речовини. Також доцільно застосовувати мікроелементи й виконувати позакореневі обробки стимуляторами.

Загалом доза азотного добрива може варіюватися, залежно від того скільки елемента було поставлено рослинам при першому підживленні. Оптимально буде зараз внести приблизно половину від загальної кількості азоту.

Фаза колосіння та цвітіння

Ще одна актуальна пора для азоту – від старту колосіння до наливу зерна. Мета азотоживлення на цьому етапі – інтенсифікація фотосинтезу, нарощення зернової маси, отримання продукції високої якості. Зауважимо, що від термінів цього підживлення залежить кінцевий результат: що пізніше воно виконується, то менше N впливає на врожайність, але більше на якість зерен і навпаки. Й проводити його слід лише після листової діагностики, основуючись на актуальних потребах культури.

Орієнтовні норми внесення N – 30-60 кг/га за допомогою 10-30 % розчину карбаміду або 10 % розчину КАС.

Тут, щоб поле щедро вродило, також важливо забезпечити рослини мікроелементами, зокрема бором, цинком, міддю та ін. Вони покращують запилення, обмін речовин та якісні характеристики зерна, знижують стерильність колосків і мають прямий вплив на масу тисячі зерен.

Методи внесення добрив

Підживка пшениці весною та восени не обмежується лише вибором добрива чи розрахунком його дози. Не менш важливим чинником є спосіб внесення, тобто як саме поживні речовини потрапляють до рослин. Від правильно обраного методу залежать не лише коефіцієнт засвоєння добрива, а й загальний ефект від агротехнічного заходу: економічна доцільність, рівномірність дії, вплив на кореневу систему, мінімізація втрат через випаровування або вимивання. У сучасних умовах, коли ціна добрив зростає, а кліматичні ризики знижують ефективність класичних технологій, питання методів внесення набуває особливої актуальності.

Існує кілька класифікацій внесення добрив, але для практичної агрономії найдоцільніше розділяти їх на кореневі та позакореневі. Кореневі методи передбачають доставку поживних речовин безпосередньо в зону розташування коріння, найчастіше через поверхневий або глибинний обробіток землі. Позакореневі, своєю чергою, реалізуються шляхом обприскування листкової поверхні, й дозволяють забезпечити оперативне надходження мікроелементів, стимуляторів чи швидкорозчинних форм азоту.

Зверніть увагу: різні види добрив мають різну сумісність із методами внесення. Карбамід, наприклад, підходить для позакореневого використання, адже має низький рівень фітотоксичності та добре розчиняється у воді. Натомість аміачна селітра – класичне міндобриво для пшениці, а саме для ранньовесняного поверхневого підживлення. Карбамідно-аміачна суміш дає змогу застосовувати як поверхнево, так і локально у вигляді розчину, що відкриває широкі можливості для гнучкого залучення, залежно від ситуації в полі. Фосфорні добрива малорухомі в ґрунті, тому їх краще вносити глибоко або локально в прикореневу зону, переважно восени. Калійні ж можуть мати уповільнену дію, відтак їх часто вносять під основний ґрунтовий обробіток.

Від способу внесення залежить і вибір техніки. Наприклад, розкидачі добрив із GPS-навігацією та системами контролю ширини захвату забезпечують рівномірність поверхневого внесення. Для позакореневих обробок використовують самохідні обприскувачі або дрони, здатні працювати по вологому полю, без ущільнення поверхні. Локальне внесення натомість потребує культиваторів з інжекторами або аплікаторів під рідкі форми добрив.

На практиці ефективна стратегія використання добрив базується на комбінації кількох методів. Наприклад, основне внесення фосфору восени, поверхневе внесення селітри навесні та додаткове позакореневе удобрення бором під час колосіння. Такий комбінований підхід дозволяє максимально адаптувати технологію до умов поля, складу землі, кліматичних факторів і врожайнісного потенціалу.

Кореневе підживлення

Кореневе підживлення – це внесення добрив (основних макроелементів) у зону кореневої системи з метою забезпечення максимально ефективного засвоєння поживних речовин. Воно залишається основним способом підгодівлі зернових культур і передбачає як традиційне суцільне розкидання добрив по поверхні поля, так і більш сучасні підходи – локальне (стрічкове або точкове) внесення в рядок або міжряддя.

Переваги кореневого внесення:

• висока продуктивність процесу. Можна охопити великі площі за короткий час, особливо при поверхневому розкиданні;
• тривалий ефект. Добрива, внесені у ґрунт, розчиняються поступово і діють впродовж довгого періоду;
• можливість комбінування з іншими аграрними операціями. Наприклад, внесення добрив одночасно з культивацією або посівом;
• менша фітотоксичність, порівняно з позакореневими обробками. Поживні речовини не контактують безпосередньо з листковим апаратом.

Недоліки внесення добрив у ґрунт:

• втрати через випаровування або вимивання. Особливо характерно для азотних форм (сечовина, аміачна селітра) при поверхневому внесенні без подальшого загортання;
• залежність від вологості землі. Без дощу чи поливу ефективність різко знижується;
• неоднорідність доступності елементів. Наприклад, фосфор є малорухомим у ґрунтових шарах, тому його ефективність падає при надто глибокому чи хаотичному внесенні.

Якщо розглядати розкидання та локальне внесення добрива для пшениці, то що ефективніше? У сучасних умовах локальне внесення добрив дедалі більше витісняє традиційне розкидання, особливо при вирощуванні озимої пшениці в зоні нестійкого зволоження. І ось чому:

• забезпечує вищу точність доставки елементів саме туди, де вони потрібні;
• супроводжується мінімальними втратами поживних речовин;
• характеризується стабільністю, систематично збільшує врожайність й не залежить від погоди так, як поверхневе розкидання.

Тобто локальне внесення добрив у ґрунт – це стратегія, яка дозволяє максимально ефективно використати кожен кілограм добрива. У поєднанні з точними агротехнологіями (аплікатори, навігаційні системи) воно відкриває можливість для економії ресурсів без зниження врожайності. Розкидання ж лишається доцільним у ситуаціях, коли немає технічної змоги працювати локально, коли потрібно швидко обробити велику площу перед дощем або передбачається подальше загортання у ґрунт. Не дивлячись на усі нюанси, воно є найпростішим і найпоширенішим методом, який описують висока продуктивність, універсальність та можливість оперативно внести значні об’єми на великій території.

Позакореневе підживлення

Позакореневе (листове) підживлення – це агротехнічний прийом, при якому добрива, передусім мікроелементи та стимулятори росту, вносяться безпосередньо на листкову поверхню рослин (проникають у клітини через продихи) шляхом обприскування. Метод є додатковим до основного (кореневого) і слугувати його повноцінною заміною не здатний, але може відігравати вирішальну роль у низці ситуацій, коли ґрунтове внесення недостатнє або тимчасово недоступне, коли потрібно швидко відкоригувати нестачу певних елементів (бору, цинку, сірки, магнію) в критичні фази, наприклад, під час колосіння чи наливу зерна. Ефективність позакореневих підгодівель багато в чому залежить від часу, погодних умов і конкретних потреб рослини у певний вегетаційний період. Проте цей метод останнім часом набув особливої популярності, з огляду на ефективність при малій нормі добрива та швидкості дії.

Коли позакореневе підживлення має максимальний ефект? У таких випадках:

• у фазах активного росту, коли потреба у поживних речовинах різко зростає, а коренева система не справляється з транспортуванням необхідних елементів;
• під час стресових умов, коли засуха, ґрунтоущільнення або низька температура знижують поглинання добрив з землі;
• коли важлива швидкість, наприклад, для миттєвого коригування дефіциту мікроелементів;
• у період формування генеративних органів (колосіння, цвітіння), коли від точності підгодівлі залежать якість, білковий склад і наповнення зерна;
• у ситуаціях, коли основне підживлення було зменшене або пропущене, а рослині потрібно швидке посилення харчування.

Оптимальні фази для позакореневих обробок – кущення, початок виходу в трубку, прапорцевий листок, фаза молочної стиглості. Саме в ці періоди рослини активно реагують на надходження поживних речовин через листя.

Коли варто скористатися позакореневим підживленням:

• коренева підгодівля не принесла потрібної ефективності через погодні фактори або неправильну агротехніку;
• є чіткі симптоми дефіциту певних мікроелементів, наприклад, жовтизна листків при нестачі заліза, міжжилковий хлороз при недостатніх обсягах магнію тощо;
• в умовах посухи, коли волога в ґрунті обмежена, а розчинені добрива не можуть дістатися до кореневої системи;
• при потребі в покращенні якості зерна, особливо за кілька тижнів до колосіння;
• у системах точного землеробства, де використовуються моніторингові дані для визначення локальних дефіцитів. У таких випадках позакореневе внесення є ідеальним способом оперативної реакції.

Важливо: для досягнення максимального ефекту позакореневого підживлення потрібно дотримуватися правил температурного режиму (12-22 ℃), обирати правильний час доби (ранок або вечір) та уникати сонячної активності, яка може спричинити опіки листків.

Як підвищити ефективність підживлення?

Підвищення ефективності підживлень озимої пшениці – це не лише питання вибору якісного добрива. Успішність цього агротехнічного завдання залежить від поєднання цілої низки аспектів: своєчасного внесення, коректних дозувань, погодних умов, стану посівів та навіть попередньої ґрунтової обробки. Якщо нехтувати хоча б одним із елементів цієї системи, результат може бути далеким від очікуваного.

Відтак, щоб підвищити ефективність підкормок, потрібно:

• регулярно проводити агрохімічний аналіз ґрунтів та листкову діагностику для точного визначення потреб рослин у поживних речовинах;
• збалансовано живити насадження, аби забезпечувати їх усім необхідним у правильних пропорціях;
• не забувати про своєчасність, дотримуватися оптимальних термінів внесення добрив, відповідно до фаз розвитку пшениці;
• раціонально поєднувати кореневі та позакореневі методи для отримання синергетичного ефекту;
• враховувати погодні умови (передусім температуру й вологість), на їх основі планувати підживлення для оптимального засвоєння добрив.

Поширені помилки при підживленні озимої пшениці

Навіть незначні недоліки й поодинокі помилки здатні призвести до суттєвих втрат урожайності, порушення балансу поживних речовин та зайвих витрат, особливо коли йдеться про підживлення пшениці весною. А що вже казати, якщо недоліки суттєві, а помилок – не одна і не дві.

Наведемо типові промахи, яких найчастіше припускаються аграрії, аби ви могли запам’ятати їх та ніколи не допускати на практиці:

• надмірне внесення азоту. Підвищує ризик вилягання, призводить до переростання, знижує морозостійкість, сприйнятливість до хвороб, погіршує структуру і якість зерна;
• ігнорування фосфорно-калійного забезпечення. Ослаблює посіви, робить їх схильними до вимерзання й уповільнює старт навесні;
• недотримання термінів внесення добрив. Зменшує їх ефективність та погіршує засвоєння елементів;
• неврахування погодних умов. Може спричинити вимивання корисних речовин, їх погане засвоєння абощо;
• використання протермінованих, невідповідних МД або їхніх непридатних форм. Здатне нашкодити рослинам, погіршити ріст та розвиток;
• нехтування позакореневими підживленнями мікроелементами. Як результат – втрата можливості покращити врожайність без додаткових витрат на механічну ґрунтову обробку;
• некоректне змішування препаратів для обприскування. Це призводить до випадіння осаду, втрати активної речовини та навіть фітотоксичності;
• відсутність системного підходу, підгодівлі «на око», без попереднього аналізу ґрунтового покриву, врахування потреб культури та реальної доступності елементів. Такий підхід часто призводить до перевитрати добрив і економічних втрат.

Піджива для пшениці – це не просто слова, зовсім не лише один із пунктів у технологічній карті вирощування культури. І це далеко не про виконання удобрювальних заходів за бажанням чи так-сяк. Це ціла система практичних рішень, яка визначає врожайність, рентабельність і якість продукції. Збалансоване та своєчасне внесення добрив, відповідно до фаз розвитку рослини, складу грунту та погодних умов, дозволяє максимально реалізувати потенціал сорту й уникнути поширених помилок, які зводять нанівець навіть найретельнішу агротехніку.

Інвестуючи в грамотні підгодівлі озимини, аграрій не просто підживлює, а керує процесом формування врожаю цілеспрямовано, з прогнозованим результатом і з урахуванням усіх факторів ризику. Саме такий підхід сьогодні відрізняє прибуткові господарства від тих, які працюють «на удачу».