Кореневе та позакореневе підживлення рослин – що обрати для щедрого врожаю

Усім живим організмам на землі потрібне харчування, і рослини – не виняток. Причому склад та якість харчування відіграють визначальну роль. Рослинні організми потребують постійного якісного живлення, адже від цього залежить їхній ріст та розвиток. Навіть найкраще насіння й сучасні агротехнічні методи не гарантують високого врожаю без достатнього забезпечення поживними речовинами. Якщо не мати повного розуміння усіх явищ та процесів, необхідних для рослинної життєдіяльності, з-поміж яких ключове значення відводиться живленню, на успішне вирощування сільськогосподарських культур годі й сподіватися.

Перед кожним аграрієм постає вибір: як саме удобрювати рослини, щоб отримати максимальну віддачу? Серед основних методів підживлення в рослинницькій практиці особливе місце займають кореневий та позакореневий. Кожен із цих способів має свої особливості, переваги та обмеження, тому важливо знати, коли і як їх застосовувати.

Одні фермери роблять ставку на традиційні методи, коли поживні елементи вносяться безпосередньо в ґрунт, враховуючи те, що коренева система є надважливою частиною рослин в отриманні корисних речовин. Інші ж більше схиляються до позакореневого підживлення, що дозволяє швидше компенсувати дефіцити у періоди активного росту. Цей спосіб внесення добрив реалізує отримання поживних компонентів наземними частинами рослин (листям, стеблами, стовбуром). І нерідко саме він є ідеальним рішенням. Але… Спойлер: обидва способи підживлення потрібні та важливі, позаяк кожен з них вирішує свої стратегічні завдання. Уміти застосовувати і те, й інше – ключове для будь-якого аграрія.

Як правильно поєднувати ці два підходи? Які добрива найкраще підходять для кожного з методів? У цій статті ми детально розглянемо всі аспекти кореневого й позакореневого підживлення, щоб допомогти вам зробити безпомилкові висновки та забезпечити рослинам оптимальне живлення для щедрого врожаю.

Що таке кореневе підживлення рослин?

Кореневе, або ґрунтове, підживлення – це поширений спосіб внесення добрив безпосередньо в ґрунт, де вони потрапляють у зону коренів і саме через них засвоюються рослинами. Він використовується з найдавніших часів, адже природні процеси надходження корисних речовин завжди починаються з ґрунтової ділянки. У сільському господарстві він і сьогодні залишається основним (а іноді, зокрема у ранній вегетаційний період, й єдиним) способом удобрення. Особливо, коли йдеться про культури з розвиненою кореневою системою та з урахуванням того, що основна маса макроелементів засвоюється саме за допомогою коріння.

Поживними речовинами, що надходять у ґрунт, поступово реалізується розчинення у воді, й вони стають доступними для кореневих волосків. Від ефективності кореневого підживлення залежить загальний стан рослин, їхня стійкість до несприятливих умов та рівень врожайності. Важливим фактором є форма добрив, оскільки різні сполуки мають різну розчинність і здатність засвоюватися. Також на їхню результативність може суттєво вплинути спосіб внесення підкормки в землю.

Види кореневого підживлення

Ґрунтове підживлення, залежно від часу його виконання, можна розділити на три види:

1. Основне внесення добрив перед посівом (допосівне). Це один із найважливіших етапів, оскільки він закладає основу для повноцінного живлення рослин упродовж усього вегетаційного періоду. Може реалізовуватися за допомогою як органічних, так і мінеральних добрив, котрі заробляються в ґрунт восени або ранньою весною, залежно від ґрунтово-кліматичних обставин, особливостей культури і застосовуваних для удобрення матеріалів. Забезпечує основну масу загальної норми корисних речовин, задіюваних для тих чи інших культурних рослин. Може виконуватися шляхом розкидання мінеральних добрив (гранульованих чи сухих) поверхнею із загортанням їх в землю плугом/культиватором/дисковими боронами. Має забезпечувати, аби добрива по всьому полю розподілялися рівномірно.
2. Припосівне застосування добрив (стартове). Здійснюється при посіві, висаджуванні безпосередньо в лунки чи рядки для поставки рослинам легкодоступних форм компонентів, необхідних як на старті їхнього життя, так і для подальшого розвитку. Також можлива закладка стрічкового типу з дотриманням певної відстані. Важливість припосівного удобрення полягає в забезпеченні живлення для молодих рослин тоді, коли їхні корені ще далекі від характеристики «потужні» й не можуть повноцінно застосовувати корисні елементи з землі. Аби не переборщити концентрацію речовин в ділянці незміцнілої системи коренів, для припосівного внесення слід використовувати незначні обсяги добрив. Вони не зроблять шкоди, а ось про користь попіклуються як слід: посприяють формуванню у молодих рослин потужніших коренів, які надалі краще поглинатимуть доступні елементи живлення, забезпечать швидший розвиток і стійкість до несприятливих умов (високих температур, шкідників, хвороб, бур’янів). Стартове удобрення характеризується ефективністю у різних ґрунтово-кліматичних зонах, підходить для значної частини видів рослин, особливе значення має на низькородючих ґрунтах.
3. Підживлення вегетуючих рослин (післяпосівне внесення). На відміну від допосівного та припосівного способів, цей метод є варіантом додаткового підживлення впродовж активного росту культури. Є доповнювальним агрозаходом, котрий максимізує живлення тоді, коли це найбільше потрібно (у період найінтенсивнішого споживання речовин рослинами). Він допомагає заповненню дефіциту, що виникає через вимивання корисних речовин з ґрунтових пластів або їхнє інтенсивне споживання. Є максимально важливим, якщо з якихось причин раніше добрива не були застосовані або ж були, та не в достатніх обсягах. Кореневе удобрення вегетуючої флори реалізується шляхом внесення добрив у міжряддя або навколо рослин з подальшою закладкою в ґрунт при міжрядній обробці та поливом (останнє особливо важливе для водорозчинних продуктів). Розміщення матеріалів має бути достатньо близьким до коренів.

Які добрива використовуються для кореневого підживлення?

Кореневі підживлення можуть здійснюватися за допомогою різних видів добрив. Базу закономірно становлять дві великі групи:

1. Органічні добрива. Гній, перегній, компост та інші органічні матеріали розкладаються повільно, але водночас не лише постачають рослинам корисні компоненти (азот, фосфор, калій, кальцій…), а й покращують структуру ґрунтів та їх здатність утримувати вологу, сприяють розвитку ґрунтових мікроорганізмів. Це натомість додатково стимулює ріст коренів і рослинних організмів загалом, вдосконалює водне та повітряне живлення рослин, підвищує стійкість до посухи, заморозків й інших стресових чинників навколишнього середовища. Органічні добрива без перебільшень можна назвати комплексними, позаяк вони несуть у собі широкий спектр поживних найменувань у легкозасвоюваних формах.
2. Мінеральні добрива. Забезпечують покращені умови живлення та розвитку культурних рослин, постачаючи необхідні кількості потрібних корисних речовин. Найбільш поширеними є азотні, фосфорні та калійні матеріали. Окрім азоту, фосфору й калію, можуть містити різні мікроелементи, зокрема, залізо, мідь, марганець, цинк та ін. Особливий попит існує на такі популярні для кореневого підживлення продукти, як аміачна селітра, сечовина та калій сірчанокислий, котрі забезпечують швидке надходження необхідного в ґрунт. Використовуючи мінеральні добрива, дуже важливо враховувати, що різним культурам оптимальним може бути внесення варіативних поживних матеріалів та їх співвідношень. Тому, аби вдалося забезпечити здоровий ріст та розвиток рослин, вибір добрив має відповідати конкретним потребам. При виборі також добре враховувати стан ділянки і рослин, а при використанні – обов’язково дотримуватися того, що рекомендується виробником, аби досягти максимальної ефективності без жодних ризиків.

Переваги та недоліки кореневого підживлення

У кореневого підживлення є як сильні, так і слабкі сторони. Поговорімо про них детальніше.

Переваги:

• тривалий ефект. Добрива, внесені в ґрунт, розчиняються поступово та засвоюються рослинами протягом усього вегетаційного періоду;
• покращення структури ґрунту. Органічні добрива сприяють накопиченню гумусу, покращують водний і повітряний режим, що позитивно впливає на кореневу систему, її ріст;
• забезпечення повного спектру поживних одиниць в обхід ризиків. Кореневим способом можна внести всі необхідні макро- і мікроелементи у доступній формі, не боячись нашкодити рослинам;
• можливість накопичення корисних речовин. Фосфорні та калійні добрива можуть залишатися у ґрунті й використовуватися рослинами поступово, що мінімізує ризик нестачі живлення у критичні періоди розвитку;
• менша залежність від певних погодних умов, порівняно з позакореневою обробкою. Ґрунтове підживлення не так сильно залежить від опадів або сонячної активності, як листкове.

Недоліки:

• низька швидкість засвоєння. Поживні складники мають спочатку набути розчиненої форми, а потім увійти в кореневу систему, що уповільнює їхню дію. Через брак вологи в посуху добрива можуть узагалі не засвоюватися коренями. Аналогічна ситуація проявляється тоді, коли ґрунт запливаючий або засолений і в ньому не вистачає повітря;
• втрата частини добрив (нерідко 50-60 %) через несприятливі фактори. До прикладу, за значної вологості добрива можуть вимиватися в нижні ґрунтові горизонти, стаючи недоступними для рослин;
• погане надходження низки речовин через корені, бо невдалі температура повітря, вологість, аерація, рівень рН та/або сольовий склад землі, бо недостатньо розвинена коренева система культури тощо. Деякі елементи можуть фіксуватися в ґрунтових частинках або вступати в хімічні реакції, що зменшує їхню доступність. Іноді при низьких температурах, хоча котрийсь елемент і присутній в землі у достатніх кількостях, він може взагалі не засвоюватися, чим характеризується передусім фосфор. Залізо, своєю чергою, будучи одним із найпоширеніших компонентів у ґрунті, апріорі є малодоступним кореневій системі;
• ризики при невчасному виконанні удобрювальних заходів. Важливо правильно обирати час для закладки добрив у ґрунт. Якщо цього не зробити, рослини можуть перебувати в небезпеці, а їхній розвиток – супроводжуватися досить негативними наслідками;
• складність контролю удобрення. Скільки живлення отримують корені, а скільки його не доходить до рослин, визначити візуально неможливо. Речовини можуть поглинатися нерівномірно, що погано позначається на рості та розвитку;
• трудомісткість і часозатратність процесу. Для внесення добрив ґрунтовим способом потрібно виконати низку робочих етапів (підготовчих та/або завершальних на додачу до самого підживлення), аби усе зробити як слід.

Що таке позакореневе підживлення рослин?

Позакореневе, або листкове, підживлення – це спосіб забезпечення рослин поживними речовинами шляхом їх нанесення безпосередньо на зелену масу (на всі надземні органи), розпилення добрив, коли триває вегетація. Такий підхід дозволяє оперативно реагувати на дефіцитність мікро- й макроелементів у ґрунті, на обмежене всмоктування поживних складників коренями через ґрунтово-кліматичні передумови і є особливо ефективним у критичні періоди росту. Він використовується тоді, коли рослини мають термінову потребу в живленні, коли діяти треба негайно, бо в ґрунті присутні не усі необхідні елементи або ж їх надходження в рослинні організми блокують біологічні, фізико-хімічні чи екологічні фактори. Так, перешкодою засвоєнню потрібних речовин може бути несприятливий рівень рН поля. На заваді можуть стояти низькі температури землі та деякі елементи в надлишку, порушуючи баланс і блокуючи повноцінне живлення. Відтак вдаватися до підживлення по листку може доводитися при усуненні негативних наслідків погодних умов, у найкритичніші фази розвитку, за потреби на певний час підвищити стресостійкість, тоді, коли рослини переходять в репродуктивний період, коли ґрунт надто вологий або важкий тощо. Це дієвий спосіб оптимізації системи живлення, щоб забезпечити належну продуктивність та підвищити якісні параметри врожаю в інтенсивних технологіях вирощування.

Позакореневе внесення добрив забезпечує швидке отримання корисних компонентів, оскільки вони проникають у рослинні тканини через продихи листя, стебла, плоди, що дає змогу мінімізувати втрати та значно попрацювати на підвищення ефективності підживлення. При цьому потрібні речовини потрапляють саме туди, де фізіологічні процеси відбуваються найінтенсивніше і де нестача спостерігається найчастіше.

Необхідні кроки для результативного листкового підживлення:

• зрозуміти, чого потребують рослини;
• визначити оптимальний час застосування матеріалів;
• вибрати відповідні умови для процесу обробки (температуру, вологість, швидкість вітру);
• підібрати вдалий вид та форму добрива;
• дотримуватися правил приготування й застосування робочого розчину.

Позакореневі підживлення мають свою специфіку. І хоча часто вони є спеціальними або ситуативними заходами, проте це зовсім не виключає потребу планувати їх заздалегідь.

Ще одне важливе зауваження: підживлення по листу не може бути заміною ґрунтового. Ефективним доповненням основного живлення з метою поліпшити врожайність та якість с/г видів – так, заміною – ні.

Види позакореневого підживлення

Позакореневі підгодівлі поділяються на кілька ключових видів, залежно від цілей та використовуваних матеріалів:

1. Обприскування мікроелементами. Передбачає застосування розчинів цинку, бору, марганцю, міді, молібдену та заліза. Ці мікроелементи відіграють важливу роль у фізіологічних процесах рослин, зокрема у фотосинтезі, формуванні білків та зміцненні імунітету.
2. Листкове підживлення макроелементами. Найчастіше використовується для забезпечення рослин азотом, фосфором та калієм у швидкодоступній формі. Дозволяє оперативно компенсувати нестачу, особливо у фазі активного росту.
3. Використання стимуляторів росту. Це спеціальні препарати, що містять гумінові кислоти, амінокислоти, фітогормони й біостимулятори. Вони сприяють ростовим процесам, підвищують стійкість до стресів і пришвидшують процеси фотосинтезу.

Які добрива використовуються для позакореневого підживлення?

Підживлення такого плану може здійснюватися за допомогою широкого спектра добрив: водорозчинних мінеральних комплексів, спеціалізованих амінокислотних препаратів, хелатних мікроелементів, фітогормонів та антистресантів. Важливу роль відіграють агропродукти на основі гумінових і фульвових кислот, які стимулюють обмінні процеси й підвищують стійкість до несприятливих впливів. Також застосовуються біостимулятори, що містять природні гормони росту. Ад’юванти й біологічно активні речовини покращують поглинання елементів живлення. Добре показують себе стійкі синтетичні хелати, як от ОЕДФ чи ЕДТА, зі ступенем хелатування не менше, ніж 80 %. Вони є високотехнологічними матеріалами та дають можливість уникнення взаємодії мікроелементів з іншими іонами, котрі містить розчин, забезпечуючи прекрасну сумісність складників у бакових сумішах.

Вибір добрив для позакореневої обробки залежить від виду і стану рослин, від зовнішніх умов та, звичайно ж, від потреб, які мають в конкретний період рослинні організми.

Зверніть увагу! Не всі добрива придатні для листкового внесення, адже не всі характеризуються максимальним засвоєнням надземними органами рослин і непровокуванням пошкоджень листя. Ті ж матеріали, котрі придатні, відповідають таким стандартам:

• висока розчинність, котра сприяє належному поглинанню живлення рослинами;
• низький сольовий індекс, а відтак мінімізована ймовірність шкоди при контакті добрив з рослинними поверхнями;
• оптимальний показник гігроскопічної точки (що він нижчий, то довше добрива залишаються на рослинах). Для довідки: хелати мікроелементів та боретаноламінові продукти здебільшого мають нижчі ГТ, якщо порівнювати з неорганічними мінеральними солями;
• чистий склад, відсутність небажаних і небезпечних токсичною дією домішок.

Переваги та недоліки позакореневого підживлення

Як і кореневому, позакореневому підживленню характерні свої плюси та мінуси. До уваги потрібно брати і те, й інше.

Переваги:

• запуск цілої низки фізіологічних процесів, значущих для фотосинтезу й продуктивності. А відтак покращення якісних та кількісних показників, стану рослинних організмів, їх стійкості до впливу несприятливих погодних і антропогенних факторів (плюс подолання їх негативних наслідків), шкідників, патогенів тощо. Щоправда, усе це можливе лише в тому випадку, якщо добре розуміти біохімічні й фізичні основи мінеральної підгодівлі та ретельно контролювати умови обробки;
• швидке та активне надходження поживних речовин, передусім мікроелементів (N, Mg, K, Si, P, Ca). Оскільки добрива засвоюються безпосередньо через листя, рослини отримують необхідні елементи практично миттєво й використовують їх активніше. Для різних речовин збільшення ефективності, порівняно з ґрунтовим живленням, може бути в 2-8 разів;
• можливість корекції дефіциту в критичні періоди, впродовж сезону. Позакореневе підживлення можна здійснювати у різний вегетаційний час. Воно дозволяє швидко компенсувати брак мікроелементів тоді, коли це актуально, що дуже важливо під час цвітіння, зав’язування плодів і активного росту;
• рівномірний розподіл добрив по поверхні рослин, а ще легкість контролю дози завдяки візуальній доступності;
• змога забезпечити рослинам низкомобільні елементи, котрі, якби постачалися ґрунтом, то не мали б можливості досягти необхідних частин, наприклад, бутонів. Ця перевага проявляється, зокрема, у збільшеному відсотку зав’язування плодів;
• зменшення негативного впливу ґрунтових явищ і процесів. Наприклад, за поганої структури землі, коли коренева система не може ефективно наповнюватися поживними речовинами, підживлення позакореневе стає оптимальним рішенням;
• зниження навантаження на ґрунт. Відомо, що внесення в землю добрив, поряд із її обробітком людиною та іншими антропогенними впливами, може спричиняти різноманітні негативи. Що стосується кореневих підживлень, то навантаження проявляються передусім ймовірністю підкислення й втратою гумусу. З листовим внесенням подібне не провокується;
• низьковитратність і економія добрив. Порівняно з кореневим підживленням, позакореневий метод потребує менших доз добрив, що зменшує витрати й залишає кошти для розвитку агробізнесу. Також непродуктивні втрати з ним загальних обсягів матеріалів через негативні фактори значно нижчі (практично увесь об’єм корисних речовин дістається рослині), а ефективність (особливо, якщо вегетативний апарат вже добре розвинений) – в рази вища.

Недоліки:

• короткочасний ефект. На відміну від кореневого живлення, вплив позакореневого швидко минає, оскільки корисні речовини не накопичуються в рослинному організмі. Це пояснює потребу здійснювати підживлення не одноразово, а з певною, оптимальною для тієї чи іншої культури, необхідною для вирішення конкретного дефіциту, періодичністю;
• пасивність проникнення компонентів живлення в рослини. Якщо сказати інакше: відсутність міграції речовин по усіх ділянках рослинного організму. Тому і впливи в такому випадку обмежуються доступною листковою поверхнею й пропускною спроможністю кутикули листя;
• ризик опіків зеленої маси, якщо точно не розрахувати норму внесення. Неправильне дозування, надлишок добрив чи їх використання у спекотну погоду може викликати пошкодження рослин;
• не завжди просте досягнення хороших результатів. Аби листове живлення потішило максимально, не обійтися без комплексного врахування супутніх умов: складу й насиченості корисними речовинами поля, довколишніх впливів, пори року, поточного стану рослин, частоти обробки та ін.;
• залежність від погодних умов. Дощ або рясна роса можуть змивати нанесені добрива, провокуючи зниження ефективності підживлення.

Відповідно, при всіх перевагах позакореневого підживлення, внести усе необхідне через листя просто неможливо.

Коли застосовувати кореневе, а коли позакореневе підживлення?

Правильний вибір між кореневим і позакореневим підживленням залежить від різного: від типу культури, стадії розвитку рослин, погодних умов і навіть від властивостей самих ґрунтів. У більшості випадків найкращого ефекту можна досягти лише комбінованим методом, грамотно поєднуючи обидва види підживлення.

Ґрунтове підживлення варто застосовувати:

• восени та навесні для закладання основного запасу корисних речовин у ґрунті, тобто на початкових етапах розвитку рослин для довготривалого ефекту;
• на культурах, котрі мають добре розвинену кореневу систему й можуть ефективно поглинати живлення з ґрунтових шарів;
• у регіонах із достатньою кількістю опадів, що сприяють розчиненню добрив і їх надходженню до коренів.

Позакореневі підкормки найбільш ефективні та доцільні:

• у періоди активного росту, коли рослинам потрібно швидко компенсувати дефіцит окремих складників;
• при несприятливих погодних умовах, таких, як засуха чи холоди, коли коріння не може ефективно засвоювати поживні речовини;
• для листкового внесення мікроелементів, які у ґрунті можуть бути малодоступними через фіксацію у важкорозчинні сполуки;
• коли активність кореневої системи згасає, мікро- та макроелементи через неї не можуть надходити в рослину;
• при неможливості здійснювати міжрядні обробки технологічно, як от тоді, коли рослини виросли настільки, що культивацію з підживленням провести немає змоги.

Як правильно поєднувати кореневе та позакореневе підживлення?

Оптимальна аграрна стратегія передбачає комбіноване застосування обох методів для отримання стабільного врожаю та високої якості продукції. Грамотне поєднання двох методів підживлення, кожен з яких має власне призначення, дозволяє досягти максимального ефекту від внесення добрив. Підживлення по листю не може замінити внесення добрив у ґрунт, і навпаки. Так, листковим підгодівлям характерно чимало переваг, і так, вони виконують ті функції, які ґрунтовим недоступні. Однак, вони не в змозі повністю забезпечити рослини макроелементами й частиною мезоелементів. Вони лише закривають ті чи інші потреби на певних етапах. Відтак без ґрунтового внесення аж ніяк не обійтися. Що стосується мікроелементів, то з забезпеченням їхніх належних обсягів уже не здатен впоратися кореневий спосіб. Через немобільність та/або безпотребність в момент внесення в ґрунт вони можуть зв’язуватися й там же залишатися, а не потрапляти в рослинні організми. Тож поставляти культурним насадженням мікроелементи (потрібні зазвичай у невеликих кількостях та не на всіх етапах розвитку) найкраще через листя.

Ось кілька основних правил стосовно поєднання кореневого й позакореневого способів:

• закладка основного живлення за допомогою кореневого підживлення. Заздалегідь або перед посівом/висадкою рослин варто внести у ґрунт основні добрива з фосфором і калієм, а також органічні речовини для покращення ґрунтової структури та формування запасу корисних компонентів на подальший вегетаційний сезон;
• коригування дефіциту під час вегетації. Коли рослини починають активно рости, слід моніторити їхній стан, стрес-фактори та вчасно вносити добрива з необхідними елементами позакореневим способом;
• поєднання методів при несприятливих умовах. У випадку посухи або холоду кореневе живлення стає менш ефективним, тому позакореневі підгодівлі допомагають підтримувати рослини у критичні моменти;
• застосування стимуляторів росту. Вони можуть бути використані як у кореневому, так і в позакореневому підживленні, щоб поживні матеріали засвоювалися посилено.

Не втомлюємось повторювати: саме грамотне поєднання кореневого та позакореневого підживлень дозволяє посприяти значному підвищенню ефективності удобрення, забезпечити рослини всім необхідним і, як результат, отримати стабільний та високий урожай. Грамотне, тобто таке, яке визначається особливостями розвитку та живлення культури, агротехнікою й ґрунтово-кліматичними умовами. Також економічно вигідно поєднувати внесення добрив із іншими агротехнічними прийомами обробки.

Усе це не назвеш найпростішим завданням. Універсального рецепту немає. Готове рішення з доброго дива вам ніхто не запропонує. Бо планувати й реалізовувати живлення рослин – це відповідально та складно. Це потребує індивідуального підходу для кожного окремого поля і культури. Але результати точно будуть варті затрачених зусиль.

Впевнені, що тепер перед вами не стоятиме запитання: який варіант підживлення – кореневий чи позакореневий – краще обрати для щедрого врожаю. Тепер ви відштовхуватиметеся від того, що вони обидва потрібні та важливі, й будете організовувати свою аграрну практику, вміло їх поєднуючи.