Коли сіяти люцерну: технологія вирощування люцерни

Люцерна посівна – це багаторічна трав’яниста рослина, представник родини бобових, багатофункціональна високопродуктивна сільськогосподарська культура, яка давно вийшла за межі статусу «звичайної кормової». Її вирощування поширене у всьому світі, й Україна – не виняток.

Сьогодні це одна з найкращих високоякісних кормових рослин для свійських тварин з високим вмістом білка, мінералів, органічних речовин і вітамінів, котра забезпечує стабільну харчову базу для тваринництва. Вона робить можливим отримання сіна, якому характерна висока поживна цінність. У вигляді зеленого та пасовищного корму є значно поживнішою, якщо порівнювати з конюшиною, еспарцетом і вікою, позаяк містить чимало кальцію, фосфору та інших корисних складників. Цінна не лише тим, що містить білок у великих обсягах, а й його збалансованістю та ідеальним амінокислотним складом (у рослинній структурі присутні лізин, метіонін, триптофан й інші необхідні тваринам амінокислоти). Ба більше, люцернові білки характеризуються легким розчиненням у воді та нейтральних солях, а відтак покращено засвоюються в тваринному організмі. Усі тварини залюбки споживають корми з люцерни, що на додачу до сказаного вище логічно пояснює популярність культури в годівлі.

Також це один зі стратегічних елементів сучасних систем землеробства, котрий сприяє утворенню стійких агроекосистем. Формуючи потужну кореневу систему, покращуючи структуру ґрунту, збільшуючи вміст органічної речовини та позитивно впливаючи на її збереження, а ще накопичуючи азот (реалізуючи значну азотофіксацію – до 600 кг/га атмосферного азоту, що рівноцінно залученню 40-60 т гною), люцерна тим самим підвищує здоров’я, якість і родючість угідь для ефективного використання в сільському господарстві. Проникаючи на триметрову, а то й більшу глибину, її корені транспортують у верхні шари ґрунту з нижніх кальцій, фосфор та інші елементи, забезпечуючи таким чином збагачення ґрунтової маси, доступної для інших рослин. Значення люцерни у сівозміні неможливо переоцінити. З її допомогою, завдяки результативному оновленню ґрунту для наступних культурних насаджень, вдається не просто чергувати рослинні види, а розширювати посівні площі та об’єми вирощування в промислових масштабах. Також люцерна – це медодай, що теж має неабияке значення.

Зауважимо, що активно використовується люцерна й у медицині, з огляду на її лікувальні властивості, корисний вплив на серцево-судинну систему, опорно-руховий апарат, шлунково-кишковий тракт та інші системи організму.

Значна поживність, високоврожайність протягом 4-6 років, давання більше двох врожаїв за рік, середні вимоги до ростових умов, стійкість до погодних факторів і здатність адаптуватися до довколишніх змін – надважливі характеристики, поєднанням котрих можна окреслити значення люцерни. Її вирощування вигідне в економічному плані й відповідає сільськогосподарським біологічним, екологічним, органічним та альтернативним концепціям. Відповідно до такої значущості й масштабності застосування, актуальність з’ясування питань стосовно її культивування як для великих агропідприємств, так і для фермерських господарств – поза сумнівами.

Почати слід з того, що успішний і ефективний результат справи залежить не від одного рішення, а від цілісного підходу – від вибору поля до правильної системи підживлення та захисту посівів. Технологія вирощування люцерни передбачає точне поєднання агрономічних прийомів, котрі враховують кліматичні умови, тип ґрунту, попередників, терміни сівби тощо. Будь-яка помилка на старті здатна знизити продуктивність культури на кілька років вперед, адже люцерна формує довготривалий травостій. У цьому контексті грамотна підготовка поля, підбір сорту й оптимальний час посіву стають фундаментальними факторами успіху. Не менш важливо розуміти, що люцерна – культура хоч і з високими вимогами до умов вирощування, проте водночас вона демонструє виняткову адаптивність, якщо створити правильне агрофонне середовище. Вона реагує на кислотність ґрунту, рівень забезпеченості фосфором і калієм, а також на щільність ґрунтового профілю. Тому, аби отримати високий урожай зеленої маси й закласти основу для подальших культур при їх чергуванні, потрібно застосовувати системний підхід і використовувати сучасні с/г технології, здатні забезпечити найкращі результати.

Щоб вирощування цієї високоврожайної багаторічної культури супроводжувалося максимальними плюсами, зокрема й належною економічною вигодою, аби щоразу вдавалося розкривати увесь її потенціал, слід з’ясувати, коли та як її краще сіяти, як правильно та ефективно організувати всі робочі етапи, зокрема посадку, догляд і збирання врожаю. Потрібно сформувати уявлення про повний цикл (від вибору ділянки до збору врожаю), зрозумівши всі ключові аспекти, які вибудовують результат. Тому пропонуємо детально проаналізувати оптимальні строки посіву, особливості сезонної сівби, нюанси догляду та підживлення, а також знайти відповіді на найпоширеніші запитання аграріїв. Усе – для того, аби ви могли отримати чітке розуміння технології культивування люцерни в реальних польових умовах і вдало застосувати ці знання на практиці.

Оптимальні умови вирощування люцерни

Люцерна світло- й вологолюбна, стійка до посухи та спеки, до холоду й морозу, середньовибаглива до ґрунтів. Проте вона належить до культур, котрі демонструють найвищу продуктивність лише за умов ретельно сформованого агрофону. Насамперед значення мають рівень сонячного світла та температурний режим.

Культура потребує добре освітлених ділянок, адже навіть часткове затінення різко знижує інтенсивність фотосинтезу і, відповідно, формування зеленої маси. Тривале освітлення протягом дня (щонайменше 6-8 годин) сприяє активному розвитку листкового апарату і накопиченню речовин живлення у кореневій системі. Особлива чутливість до освітлювального рівня спостерігається від моменту, коли з’являються сходи, до старту стеблування та при цвітінні. Це пояснює, чому люцерну, як правило, висівають під покрив культурних видів з меншим затіненням трав.

Температурні параметри також відіграють ключову роль. Найактивніший ріст спостерігається при температурі 18-25 ℃, тоді як прохолодна весна або надмірна спека можуть затримувати появу паростків. Водночас культура відзначається достатньою морозостійкістю на етапі сформованого травостою, що дозволяє їй витримувати зниження температури до мінусових показників без істотних втрат. Загалом же стійкість люцерни до різних температур сильно залежить від стадії розвитку. Поява сходів – період досить непоганої реакції на холод, однак з виникненням двох трійчастих листків вразливість до морозу збільшується. Якщо в цей час температура опуститься нижче -3 ℃, посіви можуть загинути впродовж кількох годин. Поява трьох трійчастих листків – час, коли холодостійкість знову покращується. При зменшенні температури взимку до -6 ℃ і нижче рослини переходять у стан спокою, не потребуючи обігріву чи захисту від морозів. З огляду на зимостійкість культури, вона спроможна витримувати морози до -25 ℃, а якщо сніговий покрив щедрий, то й усі -40 ℃. Однак, є низка зовнішніх аспектів, здатних знижувати таку примітну стійкість. До них належать систематичне скошування молодих рослин або ж несвоєчасне восени, а також надлишковий випас.

Наступний важливий фактор при вирощуванні люцерни – вологозабезпечення. Культура характеризується тривалим періодом розвитку, розгалуженими коренями й густим покриттям, тому їй потрібно чимало води. Вона має глибоку кореневу систему, здатну використовувати вологу з нижніх шарів ґрунту, проте на початкових етапах розвитку критично залежить від достатньої кількості вологи у верхньому горизонті. Саме тому рівномірні опади або помірні поливи після сівби забезпечують дружні сходи і швидке укорінення. Водночас полив повинен корелюватися з температурою та вологістю повітря, швидкістю вітру, сонячною інтенсивністю, висотою розміщення над рівнем моря, а також зі здатністю ґрунту до водоутримання. Засолення ділянки, до прикладу, здатне негативно позначатися на водопостачанні в рослинні організми. Належна ґрунтова вологість для формування зеленої маси – 70-90 %. Раціональні обсяги води перебувають в діапазоні 500-1170 мл. Якщо переборщити з питанням зволоження або ж у випадку, коли підґрунтові води залягають надто близько (на глибині 1,5 м), не є винятком шкідливий вплив на стан посіву у вигляді його зрідження й загнивання коренів.

Окремої уваги заслуговує повітропроникність землі. Ущільнений орний шар обмежує розвиток коренів і знижує здатність культури до засвоєння корисних елементів. Тому оптимальні умови вирощування передбачають легку, добре структуровану ґрунтову масу з високою водопроникністю та достатньою кількістю органічної речовини.

Зауважимо, що для культивування люцерни підходять усі регіони України з різними ґрунтово-кліматичними умовами, а найкраще – південно-східні. Вона прекрасно росте в лісостепових зонах, де забезпечується природне вологопостачання, й у степових на зрошенні. Проте, незалежно від місця, підхід до справи й розуміння нюансів мають бути професійними.

Вибір поля та підготовка ґрунту

Правильний вибір ділянки є визначальним фактором довготривалої продуктивності люцерни. Найкращими вважаються вирівняні та добре аеровані поля без застою води, оскільки культура негативно реагує на перезволоження, не переносить застійної води й через це може випадати вже в перший рік вирощування. Наявність природного або штучного дренажу значно збільшує стабільність посівів, особливо в регіонах із підвищеною кількістю опадів. А ось гідроморфна або надмірно ущільнена земля – прямий шлях до пригнічення корисних бактерій і перешкоджання бульбочковому розвитку. Ґрунтова глибина має бути мінімум 0,9 м, а краще – більшою.

Люцерна здатна рости на різних типах ґрунтів, проте вони мають відповідати вимогам культури до структури та поживності. Найвищі врожаї формує на здорових, родючих, добре дренованих суглинкових і легкосуглинкових ґрунтах із глибоким орним шаром. Вони забезпечують баланс між утриманням вологи та достатньою аерацією кореневої системи. Культурі підходять чорноземи, сірі лісові, каштанові, бурі, дерново-карбонатні й дерново-підзолисті ґрунти. А на малородючих, еродованих землях сіяти її не варто. Важкі глинисті ґрунти без структурного обробітку можуть перешкоджати розвитку коренів, тоді як надто піщані швидко втрачають вологу і потребують додаткового удобрення. Мала придатність для зростання люцерни характерна й торф’яникам, неполіпшеним солонцям і солончакам, кислим болотним ґрунтам з високим рівнем ґрунтових вод. Значні концентрації солі реалізують токсичний вплив та скорочують водоспоживання. Поліпшити солонцювату основу, якщо існує така потреба, можна за допомогою гіпсування.

Не менш важливим показником є кислотність ґрунту, що передусім значуще для симбіотичної азотофіксації. Оптимальний рівень рН для люцерни становить 6,5-7,5, тобто земля має бути слабокислою або нейтральною. За підвищеної кислотності (на ґрунтах з рН нижче 5,5) ділянка стає непридатною для вирощування цих рослин, адже вони пригнічуються, газообмін в прикореневій зоні погіршується, а бульбочкові бактерії, що відповідають за фіксацію N, розвиваються слабко. У таких випадках перед сівбою (восени під оранку) доцільно проводити вапнування, що дозволяє вирівняти реакцію ґрунтового розчину і створити сприятливі умови для симбіозу рослини з мікроорганізмами.

Підготовка ґрунту перед сівбою базується на потребі у волозі в верхніх шарах для стартового розвитку, а ще на малій конкурентоспроможності в міжфазний період від прокльовування паростків до появи першого трійчастого листка. Агрозаходи передбачають глибоке розпушення, вирівнювання поверхні та створення дрібногрудкуватої структури. Це сприяє рівномірному загортанню насіннєвого матеріалу та швидкому проростанню.

Оранка має бути глибокою (близько 30 см), інакше земля достатньо не розпушиться для проникнення коренів. Чималою ефективністю цей захід супроводжується на чорноземних, суглинкових, сірих і темно-сірих лісових ґрунтах. Якщо актуалізувалася ґрунтова ерозія, можна вдатися до плоскорізного обробітку (глибина – до 24 см). При неможливості реалізувати глибоку оранку, позаяк та може спричинити вивертання малородючих шарів, рекомендовано вдатися до ґрунтопоглиблення. Проте зверніть увагу: неглибокий ґрунтообробіток (приблизно 22 см) допустимий лише на легких і малоущільнювальних супіщаних ґрунтах.

В ситуації, коли люцерна висівається після озимих зернових, починати підготовку поля необхідно з лущення стерні за допомогою дискових знарядь на глибину 10 сантиметрів. Якщо провести дискування повторно, при цьому під кутом 45⁰ до першого розпушування чи перпендикулярно до попередника, якість результату буде найвищою. Оптимальні заходи для передпосівної обробки в ранньовесняний період – боронування та культивація з вирівнюванням, плюс прикочування котками (кільчасто-шпоровими/кільчасто-зубчастими). Якщо йдеться про літнє висівання, оранка й передпосівний обробіток мають здійснюватися в спільному технологічному циклі (це допоможе заощадити ґрунтову вологу).

У більшості випадків варто проводити передпосівне (а іноді, як-от на легких ґрунтах – ще й післяпосівне) коткування, щоб забезпечити щільний контакт насінин з ґрунтом і стабільну вологість у зоні появи паростків.

Не слід оминати увагою той факт, що обсяги та стабільність врожаю люцерни зумовлюються й забезпеченням речовин живлення, і чистотою поля (відсутністю бур’янів). Не потрібно висівати люцерну на угіддях, які заражені повитицею та/чи польовим осотом, позаяк негативний вплив цих бур’янів на розвиток культури неминучий. А ще гарантовано ускладниться боротьба з ними в майбутньому.

Якщо дотримуватися рекомендацій стосовно вибору та підготовки ділянки, можна збільшити насіннєву схожість до 15 %. Родючий ґрунт з оптимальними умовами + правильна агротехніка = до 10 т/га високоякісного сіна (або до 60 т/га зеленої маси за 4-5 укосів) впродовж вегетаційного періоду. Для порівняння: результати врожайності на менш родючих ґрунтах – 4-6 т/га сіна.

Попередники люцерни

Вибір попередника має значний вплив на початковий розвиток люцерни. Найбільш сприятливими вважаються озимі та ранні ярі зернові колосові культури (пшениця, ячмінь, овес…), які залишають поле чистим від бур’янів і загалом у сприятливому фітосанітарному стані, не виснажують ґрунт в плані фосфору та калію. Такі попередники формують оптимальну структуру ґрунту, полегшують проведення передпосівної підготовки й сприяють кращому укоріненню люцерни. Ще один непоганий варіант – кукурудза, позаяк земля після неї залишається пухкою. Єдине, що після її збору слід добре зволожити поле, адже люцерні знадобиться багато вологи, щоб проростати.

Небажаними попередниками є цукрові буряки, картопля, морква, цибуля, багаторічні трави та бобові культури, оскільки вони мають спільних шкідників і хвороби, а ще через можливе накопичення в землі гербіцидів. Ба більше, повторне висівання бобових на одній площі може призвести до накопичення патогенів у ґрунті. Саме тому агрономічно виправданою вважається перерва щонайменше 3-4 роки перед поверненням люцерни на те саме поле. Після соняшнику висів також нерекомендований. Залишки його коріння ускладнюють передпосівну підготовку ґрунту й догляд за посівами.

Що садити після люцерни

Люцерна – прекрасний компонент для залучення у сівозміну, цінний попередник для інших культурних рослин. Після багаторічного використання травостою ґрунт, не в останню чергу завдяки глибокому розпушуванню поля коренями, суттєво збагачується органічною речовиною та біологічним азотом, покращується його якість, підвищується продуктивність та досягається стійке виробництво високоякісних кормів. Не варто недооцінювати й фітосанітарний аспект, передусім стійкість культури до різних хвороб і нематод. Саме тому питання, що краще садити після люцерни, має практичне значення для ефективної сівозміни.

Найкраще реагують на такий попередник зернові – пшениця, ячмінь, кукурудза, які використовують накопичений азот і формують високі врожаї без надмірних доз азотних добрив. Також після люцерни добре розвиваються технічні культури, зокрема соняшник і ріпак, адже покращена ґрунтова структура сприяє глибокому проникненню їх коренів. Садити можна й овочеві, наприклад, картоплю або буряк, але в такому випадку ґрунту доведеться приділити більше уваги, тож слід враховувати власні можливості. Водночас повторна сівба бобових одразу після люцерни небажаний, оскільки це підвищує ризик розвитку спільних захворювань.

Який період післядії люцерни, корисний для рослин-послідовників? Орієнтовно 3-4 роки. Усе залежить від типу ґрунту, рівня вологозабезпеченості й низки інших факторів.

Як вибрати насіння та сорт люцерни

Вибір сорту люцерни визначає не лише обсяги врожаїв, а й тривалість використання посіву. Одним із ключових критеріїв є клас/група/індекс спокою, який характеризує здатність рослини реагувати на зміну довжини дня та температури взимку припиненням розвитку. За цим параметром люцернові сорти бувають:

• дуже неактивні (1 та 2 класи спокою);
• неактивні (3, 4);
• помірно неактивні (5);
• напівсплячі (6, 7);
• несплячі (8, 9);
• дуже несплячі (10 і 11).

Сортам з низьким класом спокою властива поліпшена пристосованість до прохолодних регіонів, оскільки вони найшвидше входять у гіпобіоз, характеризуються меншим ростом пагонів восени, а також легше переносять зиму. Високодормантні ж (ті, період спокою в котрих – найкоротший), навпаки, активніше ростуть, є найвищими та забезпечують більше укосів у теплих умовах. Однак, що логічно, вони найменш витривалі під час зимівлі.

Інформація по сортах, які краще підходять для різних регіонів України: для Полісся, Лісостепу та Північного Степу оптимально надавати перевагу сортам 3-4 класів спокою, для Південних територій – з класами спокою 5-6. Якщо передбачається інтенсивне застосування травостою протягом 2-х років з моменту посіву, сорт можна брати на один-два класи вищий.

Не менш важливим показником є стійкість сорту до хвороб, зокрема до кореневих гнилей і фузаріозу. Сучасні селекційні сорти мають підвищений імунітет, що при ретельному догляді дозволяє зберігати щільність травостою понад п’ять років. На додачу вони можуть бути наділені різними генетичними характеристиками та здатністю до успішного зростання у варіативному кліматі. Екотипи бувають південними й північними, відрізняючись за ступенем холодостійкості. Чи не найстійкішими є північні екотипи, висока частка генів в котрих припадає на жовту люцерну. Європейським типам здебільшого властива помірна морозостійкість, причому фламандські з них – більше зимостійкі, а прованські – менше.

Останні селекційні тенденції в Україні можна охарактеризувати, як створення високопродуктивних сортових варіантів, період спокою в котрих – короткий, а стійкість до морозів – підвищена. Для цього задіюються міжвидова гібридизація з люцерною жовтою, автогамія, продукування сортів-синтетиків люцерни з толерантністю до збільшеної кислотності ґрунту й подовженим періодом активного довголіття.

Сорти, рекомендовані для використання в Україні:

1. На Поліссі – Анатоліївна, Ярославна.
2. В лісостепах – Амага, Радослава, Раміна, Родена, Синюха.
3. У степу – Ванда, Інтрига одеська, Конвенц, Кураж, Ладослава, Лідія, Одрі, Південна красуня та ін.

Важливо: окрім сорту, увагу також варто звертати на чистоту насіння та його схожість, адже нерівномірні сходи знижують конкурентоздатність посіву щодо бур’янів. Майбутній успіх напряму залежить від якості посівного матеріалу.

Коли сіяти люцерну: весною, влітку чи восени

Питання, коли сіяти люцерну, не має універсальної відповіді, оскільки конкретні строки зумовлюються кліматичними умовами, температурою, рівнем зволоження ґрунту, кількістю опадів, наявністю бур’янів та виробничими цілями господарства. Головне правило полягає в тому, що поле має бути достатньо прогрітим і водночас зволоженим. Запізнення з посівом у посушливий період може призвести до зріджених паростків, тоді як надто рання сівба у холодну землю уповільнює проростальний процес. Щоб насінини проросли, достатньо температури 3 ℃, а оптимальними для ростових процесів є параметри 18-25 ℃. Що більша t, то рослини активніше поглинають воду, метаболізм пришвидшується, що відповідним чином позначається на ростових процесах.

В Україні сіяти люцерну можна навесні, влітку та навіть восени. Вдало вибраний час посадки – запорука високоврожайності культури.

Особливості весняної сівби

Весняна сівба традиційно є найпоширенішою, позаяк забезпечує найкращі умови для стартового розвитку культури. Вона дозволяє використати зимову вологу і забезпечити дружні сходи. Запаси вологи після зимової пори сприяють швидкому проростанню насінин, а помірні температури створюють комфортний режим для формування кореневої маси. У таких умовах рослини встигають добре укорінитися до настання літньої спеки, що значно підвищує їх стійкість до посухи.

Разом із тим важливо уникати надто ранніх строків, коли земля ще холодна й перезволожена. Оптимально починати сівбу після прогрівання орного шару до 8-10 ℃, що забезпечує рівномірні сходи і швидкий розвиток рослин.

Сівба навесні добре підходить для регіонів з прохолодною осінньою погодою та ранніми заморозками, а ще для тих, у яких кінець літа – дуже спекотна і суха пора (якщо люцерна не на зрошуванні). Проте й весною терміни можуть варіюватися. Висівання на початку сезону (10-20 березня, після того, як розтане сніг і як тільки прогріється земля) – оптимальний варіант при вирощуванні культури на сіно. Якщо цілі інші, робота може плануватися навіть на перші числа травня. Та здебільшого робочою порою є квітень.

Літня сівба люцерни: переваги й недоліки

В певних випадках актуальним може бути літній посів, якщо агрономічні умови сприятливі. Його часто застосовують після ранніх попередників, використовуючи вільні площі. Саме в цьому контексті постає питання, коли можна сіяти люцерну влітку без ризику того, щоб втратити сходи. Найбільш придатним є період із середини липня до початку серпня, коли ґрунт ще зберігає достатню вологу після опадів. Пізньолітнє висівання добре підходить для регіонів з м’якою та вологою осінню.

Перевагами сівби наприкінці літа є менша конкуренція з боку бур’янів і можливість краще підготувати поле. Недоліком залишається ризик пересихання верхнього шару ґрунту, що може негативно вплинути на насіннєве проростання. Тому літній висів доцільно проводити лише за наявності стабільного зволоження або можливості зрошення.

Що стосується середини літа як піку спеки та максимального зростання усілякої рослинності, то висівання може бути ризикованим й не рекомендованим через сильне суперництво з бур’янами.

Плюси й мінуси сівби люцерни восени

Осіння сівба використовується рідше, проте вона має свої агрономічні переваги. Насіння висівають на початку вересня, щоб рослини встигли сформувати розетку листків до настання холодів. Такий підхід дозволяє отримати ранній весняний ріст і перший укіс вже на початку сезону. Перевага полягає в покращеному приживанні, позаяк впродовж зимових місяців стрижневий корінь має змогу належно розвинутися.

Однак є й ризик, а саме ймовірність вимерзання слабко укорінених рослин у випадку суворих зимових холодів. Тому осінній посів потребує точного розрахунку термінів і надання переваги зимостійким сортам.

Як сіяти люцерну: технологія посіву

Питання «люцерна – як сіяти» охоплює цілий комплекс агротехнічних прийомів, спрямованих на формування густого та вирівняного травостою.

Насамперед насіннєву масу потрібно правильно підготувати, врахувавши з-поміж іншого, що її компоненти дуже дрібні. Може знадобитися очищення від сміття та бур’янів. Чисті насінини просушуються й прогріваються впродовж 4-5 днів на свіжому повітрі під сонцем. З огляду на значну твердість посівного матеріалу, перед висівом актуальна скарифікація (механічне пошкодження твердої оболонки шляхом перетирання з піском) для кращого проростання.

Важливо дотримуватися оптимальної норми висіву та глибини загортання насінин. Вони залежать не так від цілей вирощування, як від деяких інших аспектів. Зокрема, норма висіву насамперед має коригуватися, відповідно до способу сівби та ґрунтової родючості, а глибина – до типу ґрунту.

Зазвичай норма становить 12-18 кг/га. Висівання має бути достатньо щільним для стимулювання рослин під час укорінення та для життєздатності травостою після зимівлі, проте не надмірним, аби не нашкодити здоровому росту нижньої й верхньої частин. Загущені посіви можуть призвести до конкуренції рослин, тоді як зріджені – до активного розвитку бур’янів. Якщо люцерна застосовується як сидерат або вирощується з кормовою метою, рекомендовано брати 6-10 млн схожих насінин на га. Якщо спосіб сівби безпокривний – 6-8 млн насінин/га, а якщо під покрив зернових/кормових – 10 млн/га. Також тут можна орієнтуватися на погодні умови:

• вологе літо + помірна зима – 800 насінин/м²;
• сухе літо + помірна зима та вологе літо + волога зима – 900 насінин/м²;
• сухе літо + волога зима – 1000 насінин/м².

800 насінин на квадратний метр – достатня кількість посадкового матеріалу для збереження щільності 450-500 рослин/м² після першого зимового періоду й адаптації до польових умов.

Глибина загортання здебільшого має бути мінімальною – 1-3 сантиметри, оскільки дрібні насінини люцерни потребують доступу до світла і вологи для швидкого пробивання паростків та рівномірної руні. На важких ґрунтах актуальна менша глибина (1-2 см), тоді як на легких – більша (2-3 см). Якщо надмірно заглибити насінини, вони можуть сповільнитися у проростанні та загинути ще до того, як вийдуть на поверхню, а якщо розмістити їх надто мілко – погано вкоренитися через оперативне висихання верхнього шару землі.

Як правило, застосовується стандартний рядковий метод сівби. Для оптимізації дистанції між рослинами й полегшити боротьби з бур’янами міжрядна відстань має бути не більше 15 сантиметрів. Насіння поміщається у борозни та присипається шаром ґрунту. На великих угіддях працювати найкраще, використовуючи спеціальні пристрої, як-от сівалки з контролем глибини, для полегшення та пришвидшення роботи. Аби сходи вдалися дружними, насінини мають потрапити у вологе ґрунтове середовище. Також важливо підтримувати оптимальний вологісний рівень ґрунту після висіву. Оптимально – способом дозованого зрошення. Надмірний полив сильним струменем може вимити насінини.

Значний вплив на продуктивність люцерни має спосіб її вирощування. Сівбу можна здійснювати як безпокривним способом, так і під покривну культуру. Найпродуктивніший і найстійкіший за роками травостій з максимальною рентабельністю характерний безпокривним весняним посівам. У другий-третій роки такі поля випереджають у рості підпокривні та дають максимальний урожай. Впродовж трьох років при безпокривному вирощуванні люцерна забезпечує на третину більше живильних речовин, ніж при висіванні під ячмінь. Переваги ж висіву під покривні культури, зокрема ярі зернові (пшеницю чи кукурудзу), полягають в захисті молодих рослин від пересихання, зменшенні ерозії ґрунту, пригніченні бур’янів й отриманні додаткових урожаїв. Проте при надмірній густоті можлива конкуренція за вологу та світло. Підпокривна сівба здатна стримувати розвиток люцерни шляхом затінення та знижувати продуктивність в перший рік вирощування. Дещо покращити ситуацію можна зменшенням норми висіву покривної культури та зміною способу сівби (переходом на черезрядний або широкорядний), але й тоді можливе непроходження належної світлової стадії розвитку. Відповідно, аби люцерна в повному обсязі реалізувала свій біопотенціал, найкраще обрати безпокривне вирощування – спосіб, при якому з використанням меншої норми висіву можна отримати потужний травостій і високоврожайність в наступні роки.

Ще кілька слів про моновирощування та використання сумішей. І те, й інше має як плюси, так і мінуси:

• чисті люцернові травостої дорівнюють вищій врожайності культури та легшому контролю забур’янення. Серед недоліків: швидше виснаження, потреба в пересіві через 3-4 роки. Також існує ризик отруєння худоби (білок трави інтенсивно бродить в ШКТ і провокує сильне здуття газами), запобігти якому можна, уникаючи випасу на свіжій люцерні після дощу чи роси, чергуючи випас між люцерновими та злаковими травами або ж заздалегідь висіваючи суміші;
• люцерно-злакові суміші примітні підвищеною стійкістю до вилягання, довшим періодом використання (до 5-7 років без пересіву), а так збільшеною продуктивністю пасовищ. Вони є джерелом ідеального балансу поживних речовин в кормі для худоби, дозволяють створити більш стійкий кормовий агроценоз. Та врожайність люцерни в них менша, а бур’яни контролювати важче, якщо порівнювати з монопосівами. З чим сіяти люцерну та які обсяги складників використовувати, щоб забезпечити стабільний розвиток травостою? Оптимальна пропорція для таких комплексів – 50-60 % люцерни й 40-50 % багаторічних злакових трав (костриці очеретяної, пирію середнього, райграсу високого, стоколосу безостого).

Догляд за посівами люцерни

Щоб забезпечити високу й тривалу продуктивність культури, доглядати за нею слід впродовж усього процесу вирощування. Догляд має бути правильним, коригуватися, залежно від фази розвитку рослин і починатися відразу після того, як з’явилися сходи. Його найважливіші складники: полив, моніторинг бур’янів, забезпечення ґрунту корисними речовинами, протистояння хворобам і шкідникам.

Почнімо з водного режиму. З огляду на довгий період розвитку та формування розгалуженої системи коренів, люцерні потрібні значні обсяги води. При цьому необхідно брати до уваги температуру, вологість, швидкість вітру та інші погодні аспекти, а чи не найголовніше – період розвитку культури. Полив планується з самого початку, адже вода потрібна для того, щоб насінини добре сходили. Максимальне вологопостачання характерне при цвітінні й у час приросту кореневої маси. Результативний спосіб збільшити врожай – штучне зрошення. Починаючи з другого року життя, люцерна може вирощуватися без зрошення, але лише за умови, що залягання ґрунтових вод відбувається на глибині 0,9-1,2 м й вони мають змогу високо підніматися по капілярах. Якщо рівень ґрунтових вод сильно коливається, норма поливу має зменшуватися, а обсяги поливальної води – співвідноситися з показниками тонкого шару ґрунту. Якщо реалізувати надмірну інтенсивність поливальних заходів, це здатне погіршити врожай і спровокувати суттєве порідіння травостою.

У другий і наступні роки важливими агрозаходами є боронування та щілювання посіву. Вони покращують аерацію ґрунту, нормалізують вологозабезпечення та сприяють утворенню в ґрунтових шарах легкодоступних для рослин елементів живлення.

Також одним із ключових моментів є контроль бур’янів, які можуть значно пригнічувати молоді рослини. У перший рік життя люцерна особливо чутлива до конкуренції, тому своєчасне боронування, механічний обробіток міжрядь або застосування гербіцидів відіграє вирішальну роль (щоправда, із залученням останніх слід бути вкрай обережними, позаяк може проявитися надмірна сприйнятливість рослин до їх негативної дії). Хоча культура може пригнічувати ґрунтові патогени, та справляється самостійно не зі всіма. Шкоду їй здатні заподіяти грицики звичайні, лобода біла, молочай прутяний, осот жовтий і польовий, пирій повзучий, полин гіркий, ромашка незапашна, спориш пташиний, щавель кінський та інші бур’яни. Якщо виконана безпокривна сівба люцерни, в перший рік можливе підкошування шкідливих дикорослих трав при їх досягненні висоти 20-25 см. І тут важливо встигнути до того, як бур’яни сформують повноцінне насіння.

Якщо виникла потреба в застосуванні гербіцидів, працювати слід, враховуючи нюанси. З багаторічними коренепаростковими та кореневищними бур’янами справлятися допомагають засоби на основі похідних гліцину. Поля обприскують за 2 тижні до обробітку ґрунту під висів, коли висота бур’янів становить 5-10 сантиметрів. Інтенсифікувати фітотоксичний вплив гербіциду можна за допомогою селітри аміачної (з розрахунку 5-7 кг/га із додаванням у робочий розчин). Якщо засмічення значні, можуть залучатися гербіцидні продукти на основі дикамби чи клопіраліду. А боротися із дводольними бур’янами після появи руні (фаза 1-3 трійчастих листків) допомагають МЦПА й бентазонові засоби. Коли йдеться про другий рік життя і далі, протистояти одно- та дводольним шкідливим однорічникам і низці багаторічників можна за допомогою метрибузинових гербіцидів (до початку відростання у весняний час). Також у чистих посівах усіх років допустиме використання грамініцидів, основаних на арилоксифеноксипропіонатах (вони допомагають справлятися з одно- й багаторічними злаковими бур’янами).

Регулярне відслідковування посівного стану дозволяє вчасно реагувати на зміни – від нестачі вологи до появи шкідників. Про боротьбу з останніми, а ще про підживлення як значущі агротехнічні заходи – далі.

Вибір добрив для люцерни

Питання, чим підживити люцерну, має вирішальне значення для формування високопродуктивного травостою. Важливо розуміти не лише чим, коли та як підгодовувати посіви, а й те, що оптимальна ефективність добривовикористання базується на регулярних аналізах ґрунту та рослинних експрес-тестах.

Основні елементи живлення, котрі мають значення для люцерни:

• азот (N), потрібний для зростання пагонів;
• фосфор (P), важливий передусім для розвитку коренів;
• калій (K), який максимізує стійкість рослин до стресів та хвороб.

Попри здатність культури фіксувати атмосферний азот і здебільшого відсутність потреби в азотних добривах надалі, на початкових етапах розвитку їй необхідні доступні форми цього елемента, оскільки бактерії на коренях ще слабо розвинуті й не здатні забезпечувати рослини потрібним азотом. Саме тому доцільним є помірне внесення карбаміду (з розрахунком N 25-50 кг/га), який покращує вкорінення, стимулює стартовий ріст і розвиток листкового апарату, сприяє формуванню доброго травостою.

Водночас ключова роль у живленні люцерни відводиться фосфору та калію. Відповідно, поширене застосування легкорозчинних фосфорних і калійних добрив. Перших під час вирощування рекомендовано вносити в обсязі 20-25 кг/га (вони не допускають негативного впливу азотного надлишку на процес формування бульбочок), других – 190-245 кг/га (позитивно позначаються на процесах фосфоро- й сіркозасвоєння бобовими). Під основний ґрунтообробіток вносять по 60-90 кг/га добрив з фосфором і калієм прозапас. Додаткове живлення протягом наступних років для продуктивного довголіття люцерни передбачає внесення 30-60 кг/га фосфорно-калійних продуктів (щороку восени з локальним розміщенням в рядках). Зауважимо, що на солончакуватих і солонцюватих ділянках потреба у калійних підгодівлях відсутня.

Одним із базових джерел фосфору є суперфосфат, який стимулює розвиток коренів і підвищує зимостійкість рослин. Його внесення особливо важливе на ґрунтах із низьким вмістом доступного P. Комплексне постачання елементів живлення забезпечує нітроамофоска, сприяючи формуванню потужної системи коренів. Для посилення енергетичних процесів у рослині застосовують монофосфат калію, який підвищує стійкість до стресових умов і покращує регенерацію після укосів.

Зверніть увагу: люцерні потрібні не тільки макроелементи, а й мікроелементи. Відтак при її вирощуванні можуть застосовуватися добрива з сіркою, кальцієм, магнієм, бором, молібденом, марганцем, міддю, цинком, залізом, кобальтом та ін. І всі вони важливі у своєму спектрі дії. Кобальт, до прикладу, є помічником азотофіксації. Молібден збільшує ферментну активність, сприяє оптимальному азотопоглинанню з повітря бульбочковими бактеріями. Бор значущий для вуглеводного обміну, підвищує життєздатність пилку, регулює запліднення та зав’язування насінин. Цинк і мідь необхідні, адже вони збільшують в зеленій масі відсоток пластидних пігментів та фотосинтетичну інтенсивність. Сірка, за аналогією з азотом, протистоїть пожовтінню надземних частин. Магній забезпечує фотосинтез, покращує засвоєння азоту й сприяє підвищенню врожайності. Популярне сірчано-магнієве добриво – сульфат магнію.

Збалансоване внесення добрив дозволяє підтримувати стабільну продуктивність люцерни протягом кількох років використання травостою. Якщо воно здійснюється з урахуванням результатів агрохімічного аналізу ґрунту, забезпечується найкращість живлення з уникненням надлишків та дефіцитів.

Чим захистити люцерну від шкідників і хвороб

Ефективне вирощування люцерни неможливе без системного захисту від шкідників та хвороб. Так, рослини містять естрогени, обсяги яких підвищуються влітку і восени як природна реакція-захист від ураження шкідниками й грибковими захворюваннями. Так, у них є сапоніни, котрі також реалізують стійкість до шкідників. Однак, без допомоги людини повністю самостійно посіви впоратися не в змозі. Їм потрібна комплексна підтримка протягом усього періоду експлуатації поля для мінімізації втрат врожаю і забезпечення стабільності вирощування.

Здебільшого актуалізуються шкідники, популяції яких не здатні суттєво позначитися на врожайності. Однак, не є винятком ситуації, коли їхня чисельність стає ризикованою. Найбільш небезпечними є попелиці, люцерновий і бульбочкові довгоносики, дротяники, гусениці, стеблоїди, брунькоїди, листкові галиці й низка інших видів, які пошкоджують листя та знижують фотосинтетичну активність рослин. Більшість шкідників вдається до атаки люцерни в перші ростові фази. Для їх контролю застосовують інсектицидні обробки у період масового розвитку шкідників. Мінімізувати такі обробки можна шляхом регулярного моніторингу поля (щотижня протягом усього періоду вирощування) та своєчасного реагування на появу загроз. Також в питанні зниження популяцій патогенів та запобіганні аутотоксичності рослин помічним є такий агрозахід, як сівозміна. Коли йдеться про боротьбу з мишоподібними гризунами, впродовж осені-зими в їхні нори можливе розкладання отруєних принад.

Що стосується хвороб, то вони здатні досить негативно позначитися на продуктивності та здоров’ї культури. Серед них поширеними є кореневі гнилі й плямистості листя. Небезпеку несуть такі грибкові захворювання, як фітофтороз і склеротініоз. Перше гальмує рослинний розвиток після обрізки, а друге знижує врожайність осіннього посіву. Обидва роблять рослини сприйнятливішими до пошкоджень взимку. Профілактичні заходи проти хвороб передбачають дотримання сівозміни, використання стійких сортів і своєчасне підживлення рослин. Коли стає актуальною боротьба, вдаються до фунгіцидів. Проте не завжди вони є помічними, наприклад при вертицильозі. Тут одразу слід вибрати правильний вертицильозостійкий сорт і подбати про добре вкорінення рослин. Щоб запобігти поширенню бурої плямистості, доведеться провести ранній укіс. Тобто способи та підходи до вирішення проблеми варіативні. Не можна у всіх випадках йти за одним і тим самим сценарієм – слід адаптуватися.

Збирання врожаю люцерни

Генетико-фізіологічні параметри ростової інтенсивності та отавності люцерни сприяють гнучкості стратегії для застосування та заготівлі високоякісних кормів. Випас худоби на зеленій масі, консервування у вигляді сіна й силосу, створення гранул і брикетів – варіативність використання врожаю чимала. Відповідно, й підходи до збору можуть відрізнятися.

Заготовляючи корми, передусім необхідно забезпечити максимальне збереження поживної листкової фракції через оптимізацію технологічних процесів. Може актуалізуватися пров’ялювання, подрібнення та залучення сучасних ефективних консервантів.

Надважливий правильний вибір термінів збирання. Вони впливають на отримання високоякісних кормів та забезпечення достатніх запасів коренів для подальшого зростання. Визначаються напряму використанням (сіно, силос, зелені корми), умовами вирощування, сортом та ростовим періодом. Формують не лише обсяг урожаю, а й його кормову цінність. Найвищий вміст протеїну спостерігається у фазі бутонізації й на початку цвітіння, коли рослини накопичують максимальну кількість корисних речовин. Тому саме в цей час рекомендовано скошувати люцерну для заготівлі високоякісного сіна, для забезпечення балансу між врожайністю та якістю корму. Якщо результатом має бути силос і зелений корм, скошування здійснюють раніше – початок-середина бутонізації. Тоді рослинна маса виходить високобілковою й більш перетравною. Запізнення зі збиранням призводить до огрубіння стебел, зменшення кількостей жиру й білка, зниження перетравності корму, проте для врожайності забезпечує підвищення. Передчасний покіс дає зворотний ефект.

Залежно від погодних умов та кількості нутрієнтів у ґрунті, за сезон проводять 2-4 покоси. У перший рік – два, а надалі – до чотирьох. Між ними витримують інтервал щонайменше 35 днів (5-7 тижнів). Важливо дотримуватися оптимальної висоти скошування – близько 7-8 сантиметрів, щоб не пошкодити ростові точки та забезпечити швидке відростання рослин. Після кожного укосу доцільно проводити підживлення фосфорно-калійними добривами для стимуляції регенерації травостою.

Час першого покосу може відрізнятися у різних сортових варіантів. Якісь досягають зрілості вже через шість тижнів з моменту висівання, іншим потрібно 0,5-2 роки. Орієнтуватися слід не так на тривалість розвитку рослин, як на їхню висоту. Це для високої якості корму важливіше. Досягнення посівами висоти 38 сантиметрів (плюс-мінус через 40 днів) – свідчення готовності до першого покосу.

Між першим та другим покосами рослини ростуть оперативніше та характеризуються вищим співвідношенням стебел і листя, позаяк дозрівають у спекотні місяці року. Вдруге скошування найкраще організувати до початку осені, щоб у люцерни була змога накопичити достатньо енергії, доки прийде наступна зима. За ідеальних умов вирощування можливе виконання додаткових покосів, починаючи з другого року життя насаджень.

Останнє скошування у сезоні рекомендовано здійснювати, орієнтуючись на особливості регіону: на Поліссі та в лісостеповій зоні – максимум у третій декаді серпня, в степу – до 20 вересня (як варіант – перед першими приморозками) при висоті рослин не менше 10-15 сантиметрів. Стерня, яка залишається на полі, утримує сніг, тим самим допомагає протистояти вимерзанню та сприяє накопиченню вологи в ґрунті.

Після культури-компаньйона люцерна збирається точно так само, як і при вирощуванні без неї.

Зібраний урожай (а за сезон він може становити 17-20 т/га) важливо також правильно зберігати. Сіно – в критому, сухому приміщенні з належною вентиляцією. Силос – в добре ущільнених та накритих плівкою наземних силосних ямах, де він може перебувати за дотримання оптимальних умов протягом року, майже не втрачаючи поживні властивості. Сучасний спосіб зберігання культури – полімерні рукави, серед переваг котрих: економічна вигода та мобільність.

Часті питання про вирощування люцерни

Культивування люцерни, попри загальну технологічну відпрацьованість культури, викликає у фермерів і власників присадибних ділянок чимало практичних запитань. Вони стосуються не лише строків посіву чи вибору сорту, а й особливостей відновлення травостою, тривалості появи паростків, правильного місця люцерни в сівозмінній системі. Це пояснюється тим, що культура вирощується на одному полі кілька років поспіль, і будь-яка помилка на старті впливає на продуктивність усього періоду використання. Ба більше, аграрії прагнуть максимально ефективно використати люцерну як попередника для інших культурних рослин, що також потребує чітких агрономічних рішень.

Нижче зібрані відповіді на найпоширеніші запитання, які виникають під час планування насаджень, догляду за ними та подальшого використання площ після люцерни.

Який сорт люцерни найкращий?

Найкращим вважається сорт, адаптований до конкретних кліматичних умов регіону. Він має поєднувати високий клас спокою з доброю зимостійкістю та стійкістю до основних хвороб.

Вибір також залежить від мети вирощування: сінажне використання корелюється з інтенсивними сортами з високою швидкістю відростання, тоді як для тривалих травостоїв краще обирати стабільні, довговічні різновиди.

Що садити після люцерни на городі?

Після багаторічного вирощування ґрунт насичується азотом і стає пухкішим, тому на ньому добре ростуть зернові й овочеві культури. Особливо вдалою є посадка кукурудзи, капусти або гарбузових.

Також ефективно вирощувати коренеплоди, які потребують глибокого проникнення коренів у добре структуровану землю. Це дозволяє максимально використати агрономічні переваги попередника.

Скільки днів сходить люцерна?

За оптимальних умов насіння починає проростати вже на 5-7 день після сівби. Температура ґрунту та достатня вологість суттєво прискорюють цей процес.

У прохолодних умовах сходи можуть з’являтися через 10-14 днів, що вважається нормою для ранньовесняного посіву.

Чи можна сіяти люцерну після люцерни

Повторна сівба на тому самому полі небажана, оскільки це сприяє накопиченню збудників хвороб і шкідників. Крім того, знижуються ефективність бульбочкових бактерій та врожайність.

Оптимально повертати культуру на попереднє місце не раніше ніж через 4-5 років, дотримуючись класичної сівозміни між висіванням люцерни на одній ділянці.

Люцерна – культура стратегічна, здатна значно підвищити родючість ґрунту та забезпечити стабільну кормову базу. Успіх її вирощування визначається комплексом факторів – від правильного вибору поля і сорту до точного визначення строків сівби та системи догляду. Раціонально вибудувана технологія посіву, збалансоване підживлення, своєчасний захист рослин й дотримання сівозміни дозволяють отримувати високі врожаї протягом кількох років використання травостою, зберігаючи його продуктивність і агрономічну цінність.