Хвороби яблуні і боротьба з ними

Яблуні, як і інші плодові дерева та й садові мешканці загалом, схильні до різних захворювань. Це ні для кого не новина. Але одна справа – парша, борошниста роса чи плодова гниль, з якими вже багато садівників навчилися справлятися, зовсім інша – скажімо, альтернаріоз, цитоспороз, різні види раку та ін. грибкові й бактеріальні інфекції, котрі можуть викликати суттєве занепокоєння. Складно знайти садівника, який жодного разу не стикався з певними захворюваннями цих дерев і не потребував розгляду питання «хвороби яблуні та боротьба з ними». Й не має значення, росте на ділянці одне таке дерево для власних потреб чи закладений цілий яблуневий сад з метою агробізнесу, ризики існують у будь-якому випадку.

Негаразди підстерігають яблуні ледве не на кожному кроці. Більшість із них розвивається поступово: спочатку на листі з’являються малопомітні плями, потім грибками або бактеріями вражаються молоді пагони, квітки, плоди та кора, проявляються деформації. Якщо пропустити початкову стадію, дерево починає втрачати врожайність, слабшає перед зимою, іноді навіть гине, а ще проблема стрімко поширюється з однієї яблуні на іншу, масштабуючи ураження та спектр необхідних заходів. Часом актуалізується засихання гілок без видимих на те передумов, а причина криється у хворобах чи шкідниках. При цьому сила ураження корелюється з агротехнічними умовами вирощування й особливостями конкретних сортів, їхньою стійкістю та сприйнятливістю до різноманітних збудників. Досить часто страждають ослаблені рослини, які не отримують належного догляду.

Ефективна боротьба передбачає не щось одне з мінімальним втручанням, а, як правило, комплекс заходів: санітарну обрізку, спалювання заражених решток, профілактичні обприскування, застосування фунгіцидних препаратів, а також добре відомих засобів на основі мідного та залізного купоросу, бордоської суміші, меленої сірки та інших перевірених речовин. Однак важливо знати, що й коли саме актуально використовувати. Потрібно бути обізнаними не лише в назвах захворювань, які існують, а й у характерних симптомах, особливостях і періодах їх розвитку, вміти відрізняти один негаразд від іншого. Не обійтися й без усвідомлення простої закономірності: що раніше виявлено проблему, то легше її усунути.

Тож, аби отримувати щедрі врожаї, не давати болячкам найменших шансів для появи та розвитку, регулярно оглядайте свої рослини й швидко реагуйте на початкові симптоми негативів. А ми вам зараз детально розповімо про найнебезпечніші яблуневі хвороби і як з ними справлятися, як зберегти здоров’я саду загалом.

Моніліоз (плодова гниль)

Моніліоз, який також називають моніліальним опіком (весняна форма) і плодовою гниллю (літня), представляє основні хвороби яблуні та груші, тобто зерняткових культур, а ще вражає абрикоси, персики, вишні та сливи (кісточкові). Належить до найпоширеніших і небезпечних грибкових захворювань яблуневих садів. Навесні найчастіше вражає саджанці, проте шкода можлива і для молодих пагонів дорослих дерев. Вони буріють, листя в’яне, квітки та зав’язі спіткає раптове почорніння й засихання. Загальний вигляд рослини такий, ніби вона обпалена вогнем. У літній формі хвороби ключова небезпека існує для плодів. Ще вчора цілком здорові, сьогодні вони починають покриватися бурими плямами, які швидко збільшуються, охоплюють значну частину поверхні, яблука загнивають, їх м’якоть нехарактерно м’якшає й буквально за кілька днів після зараження вони стають непридатними для споживання. З часом на повністю згнилих плодах формуються характерні світлі концентричні подушечки сірого або жовтого забарвлення – ділянки спороношення. Яблука зморщуються й усихають на гілках. Саме так проявляє себе плодова гниль.

Збудником виступають гриби роду Monilinia. Інфекція здатна зимувати у муміфікованих плодах, які залишилися на гілках після збору врожаю, а також у заражених пагонах. Навесні гриб утворює величезну кількість спор, які легко поширюються вітром, дощем, комахами та навіть під час проведення садових робіт. Якщо погода залишається вологою й прохолодною, процес розвивається дуже швидко. Особливо небезпечний моніліоз у роки з частими дощами. Навіть незначні пошкодження шкірки, залишені градом, осами або яблуневою плодожеркою, відкривають грибку прямий шлях усередину плоду. Нерідко ця хвороба плодових є супутником парші та інших пошкоджень.

Шкода від захворювання не обмежується втратою окремих яблук на одному дереві. Найчастіше плодова гниль масово вражає сад, завдаючи значного збитку. У сприятливих умовах може бути запросто знищено до 50, а то й 70 % врожаю. Жоден заражений плід не придатний для тривалого зберігання, швидко псується та заражає сусідні.

Лікування. Якщо хочете, аби врожай та саме дерево були максимально врятовані, наскільки це взагалі можливо, не зволікайте ні секунди. Почніть із таких заходів боротьби: обріжте й утилізуйте засохле гілля, листя, зніміть та знищте уражені плоди, приберіть залишені під деревом відходи й своєчасно позбавляйтеся від яблук, які падають. Нічого зі згаданого не можна залишати на своєму місці (на/під кроною) або закладати в компост, адже це здатне стати справжнім споророзсадником, який після зими активізується «у всій красі». Найкраще знищувати джерела інфекції шляхом спалювання.

Окрім механічної роботи, актуальне використання хімічних препаратів. Навесні до розпускання бруньок ефективно застосовувати бордоську суміш, основу якої становлять мідний купорос та вапно негашене. У фазу рожевого бутона та після цвітіння використовують фунгіцидні препарати, відповідно до інструкції виробника. Додатково корисним є осіннє обприскування опалих елементів розчином сечовини. Він прискорює розкладання листя та знижує запас зимуючої інфекції. У деяких господарствах для дезінфекції місць пошкоджень використовують слабкі розчини марганцевокислого калію.

Також можна скористатися таким планом лікування:

• за місяць до збору врожаю обробка саду розчином йоду (10 мл/10 л води), плюс повторення процедури через 3 дні;
• з настанням весни так зване «блакитне обприскування», або використання 3 % бордоської рідини (300 г мідного купоросу + 450 г негашеного вапна на 10 літрів води). Цей захід може здійснюватися й на старті формування бутонів, але в такому випадку концентрація матеріалу має бути слабшою – 1 % (100 і 150 г купоросу та вапна на 10 л, відповідно);
• час ще однієї обробки – через 15-20 днів після цвітіння.

Профілактика передбачає регулярне проріджування крони. Густі насадження довше утримують вологу, створюючи ідеальні умови для розвитку грибка. Не менш важливим в профілактичних цілях моніліозу є своєчасний захист від плодожерки та інших комах, які пошкоджують плоди, систематичний моніторинг і лікування наявних інфекцій для зміцнення імунітету рослин, запобігання механічним та хімічним ураженням яблунь. Вкрай значуще, якщо є така можливість, не допускати появу муміфікованих плодів. Також добре від самого початку обирати несприйнятливі до плодової гнилі сорти.

Протистояння моніліозу в яблунь має реалізовуватися за комплексним підходом й охоплювати уважний догляд за садом. Це запорука їх здоров’я та родючості.

Парша (коричневі плями на яблуні)

Парша – це поширене садове грибкове захворювання, найчастіше властиве саме яблуням. Вражає здебільшого листки та плоди, рідше – цвіт і пагони. Визначається появою на верхній частині зеленої маси округлих світлих маслянистих плям, які згодом стають темно-оливковими або бурими й покриваються оксамитовою плівкою. За дощової погоди листя затягується суцільним сірим нальотом. Якщо ураження значне, чорне листя засихає та опадає. Ще через певний час плямистість (круглі темно-сірі/коричнево-зелені утворення) з грибними спорами проявляється й на плодах, також вони тріскають, гниють, деформуються та можуть відвалюватися. Через переспрямування ресурсів на потовщення шкірки з метою захисту від грибка, ростові процеси гальмуються. Таким чином парша завдає серйозної шкоди врожаю. Якщо яблука й достигають, то товарний вигляд і смак мають гірші. Відповідно, придатність до вживання таких фруктів сумнівна. Окрім зовнішніх дефектів, хвороба несе й інші ризики. Уражене листя передчасно опадає, дерево слабшає, гірше переносить морози та формує меншу кількість плодових бруньок на наступний сезон.

Особливо часто парша вражає молоді насадження та старі занедбані сади. Збудником є гриб Venturia inaequalis. Його спори зимують на опалому листі. Навесні після дощів (висока вологість + нестабільні весняні температури) вони починають активно поширюватися по саду. Активізують грибок і такі фактори: часті дощі, котрі чергуються з високими температурами, тумани, роси, дощування, неналежне продування крони через неправильно виконану обрізку, поганий догляд. Якщо тепло й немає опадів, негативний вплив суттєво скорочується. Стійкість до хвороби трохи підвищується з появою нових листків і ростом плодів.

Лікування. Поширення парші по саду відбувається досить стрімко, тому, аби унеможливити серйозні негативи, діяти необхідно швидко, а ще комплексно. Дуже важливо якомога швидше забирати уражені листки, опалі гнилі яблука. Не можна нехтувати прибиранням листя, плодів та інших рослинних залишків з-під дерева восени, адже саме там концентрується основна маса зимуючих спор. З настанням наступного сезону, як було сказано, вони активізуються й заражають повторно.

Напровесні слід проводити обприскування бордоською сумішшю. Також можна застосовувати препарати на основі міді, а в період активного росту листя – використовувати сучасні фунгіциди системної дії (вибір препаратів дозволяє надійно справлятися з різними грибковими інфекціями). Кількість та частоту обробок потрібно співвідносити з рівнем зараження й обраним засобом. Досить часто реалізується тричастинна схема: після розпускання бруньок ранньою весною, одразу й через 2-3 тижні після цвітіння. Якщо ураження дуже сильне, допустиме проведення до шести фунгіцидних обробок. Та будьте обережні. Рекомендуємо в такому випадку провести тестування конкретного препарату на кількох гілках, щоб не спалити листя повністю.

Також досвідчені садівники часто поєднують захисні заходи з підживленнями, аби швидше зруйнувати заражене листя та одночасно зменшити інфекційний фон.

Для профілактики важливо вибирати стійкі сорти (Редфрі, Вільямс Прайд, Рубінола, Перлина Києва, Флоріна тощо), розташовувати дерева на достатній відстані, забезпечувати хорошу вентиляцію крони (регулярна обрізка значно знижує ризик розвитку захворювання). Варто також уникати надмірного азотного живлення, яке стимулює утворення ніжних тканин, більш сприйнятливих до зараження. З профілактичною метою можливе й використання фунгіцидів. Ще обов’язково видаляти бур’яни, перекопувати ґрунт біля дерева, збирати саме якісні плоди для сезонного та, що не менш значуще, роздільного зберігання.

Контроль стану дерев, особливо в критичні періоди (весна, червень, середина серпня, початок жовтня), й своєчасне проведення профілактики – ключ до успіху.

Борошниста роса яблуні і боротьба з нею

Серед усіх грибкових захворювань плодово-ягідних культур, і яблуні – не виняток, борошниста роса легко впізнається за характерним пухким білим нальотом. На перший погляд здається, ніби молоді пагони присипали борошном або пилом. Насправді це порошкоподібне покриття – щільний шар міцелію з конідіями. І саме ця візуальна особливість дала назву хворобі.

Збудником виступає гриб Podosphaera leucotricha. Він зимує безпосередньо в бруньках, тому навесні зараження починається дуже рано, з моменту їх розпускання. Грибні спори легко переміщуються з дощем, вітром та дачним інвентарем. Захворювання швидко розноситься по всьому саду.

Перші ознаки борошнистої роси часто помітні вже після початку розпускання листя. Молоді листочки та суцвіття вкриваються сірувато-білим нальотом, скручуються, перестають нормально розвиватися й швидко засихають. Пагони відстають, а то й зупиняються в рості, їхні кінці починають в’янути та поступово відмирають. Квітки цвітуть неоднорідно, можуть деформуватися або взагалі не утворити зав’язі, зрештою пожовтівши та опавши. За сильного ураження білий наліт ущільнюється й набуває бурого відтінку із темними вкрапленнями, гілля всихає і відмирає. Рослина виглядає пригніченою навіть за достатнього поливу та живлення.

Шкода від хвороби виходить далеко за межі декоративних дефектів. Дерево втрачає частину листової поверхні, гірше накопичує поживні речовини, стає слабким і формує кволий урожай. Уражені яблука втрачають смак і часто гинуть.

Лікування. Боротьбу проти цього захворювання яблунь починають із видалення заражених пагонів ще ранньою весною. Їх необхідно обрізати із запасом здорової тканини. Якщо уражені плодоносні гілки, їх слід очистити механічно, змивши чи стерши наліт. Далі необхідно якомога швидше взятися за фунгіцидну обробку, щоб грибок не набув масштабного характеру.

Одним із традиційних засобів проти борошнистої роси є мелена сірка. Вона давно використовується у садівництві як ефективний фунгіцид контактної дії. Особливо добре препарати сірки працюють в теплу погоду. Перші обробки розчином (80 г/10 л води) проводять у фазі розпускання молодого листя, при початкових проявах недуги. Потім захист повторюють після цвітіння й за потреби влітку.

Також з лікувальною метою можуть залучатися 1 % бордоська суміш, препарати Скор та Топаз з витратою 2 мл на відро води (перша обробка), хлорокис міді в розрахунку 40 г на той же обсяг води (друга), мідний купорос та рідке мило, 50 і 20 г, відповідно, з розчиненням у відрі рідини (третя).

Для профілактики важливо уникати надлишку азотних добрив. Надмірно соковиті молоді прирости стають легкою здобиччю для грибка. Корисною також є регулярна санітарна обрізка, видалення та знищення уражених частин рослини, усіх рослинних відходів. Велику роль відіграє правильний догляд за садом. Ослаблені дерева заражаються значно швидше, ніж добре забезпечені вологою та поживними речовинами насадження. А ще поширенню хвороби сприяє близьке розташування плодово-ягідних культур в саду, тож наперед продумуйте цей аспект, висаджуючи нові рослини.

Щоб білий наліт не загрожував вашим яблуням, дотримуйтеся головних агротехнічних принципів, зокрема не допускайте пересушування ґрунту, й не нехтуйте профілактичними заходами. Систематичний догляд та увага допоможуть як не допустити появу борошнистої роси, так і швидко її позбутися у випадку актуалізації, посприявши здоров’ю й врожайності яблуневого саду.

Іржа: ознаки хвороби і лікування

Серед численних хвороб яблунь іржа займає особливе місце через незвичний цикл розвитку. Багато садівників дивуються, чому проблема виникає навіть після ретельного догляду за деревом. Відповідь часто знаходиться зовсім поруч – у хвойних декоративних ялівцевих насадженнях. Саме ялівець найбільше страждає від багатьох видів грибів іржі. Без нього життєвий цикл збудника порушується. Яблуня ж просто виступає проміжною ланкою.

Вражається іржею здебільшого зелена маса рослини, вкрай рідко – плоди та пагони. Перші симптоми з’являються наприкінці весни. На верхньому боці листя формуються округлі яскраві жовто-помаранчеві плями, вкриті характерним порошком. Вони можуть мати чорні штрихи, поступово збільшуються, стають помітнішими та привертають увагу навіть недосвідченого садівника. На нижньому боці листя утворюються зіркоподібні нарости, де дозрівають спори грибка. За інтенсивного розвитку хвороби листові пластини передчасно засихають і опадають.

Небезпека, як ви можете здогадатися, полягає не лише у втраті декоративності. Через зменшення площі здорового листя дерево слабше фотосинтезує та забезпечується вологою. Також гірше формуються плоди, якість котрих, до слова, аналогічно падає. А ще у яблуні слабшає імунітет, вона входить у зиму виснаженою, нестійкою до зимових викликів.

Основою лікування цієї хвороби яблунь є видалення сильно заражених гілок і фунгіцидні обробки бордоською рідиною чи препаратами сірки (в кількості до 2-3). Найкращий ефект дають заходи, виконувані до появи масових симптомів. Навесні часто використовують препарати міді. Для ранньовесняних обробок застосовують мідний купорос у відповідних концентраціях.

Профілактика передбачає підтримання хорошої циркуляції повітря в кроні, збалансоване живлення та регулярний огляд дерев. Що раніше помічені перші плями, то простіше локалізувати проблему та більші шанси зберегти здоров’я й врожайність яблуні. Якщо поруч ростуть сильно заражені ялівці, бажано превентивно провести їх санітарне очищення або максимально віддалити від плодового саду.

Ефективне протистояння іржі потребує системного підходу та регулярного відслідковування стану рослин.

Альтернаріоз яблунь

Серед захворювань, які ще донедавна вважалися відносно рідкісними, альтернаріоз поступово займає дедалі помітніше місце. У багатьох садах його симптоми помилково приймають за нестачу живлення, сонячні опіки або інші грибкові хвороби. Через це дорогоцінний час для боротьби часто втрачається.

Збудниками виступають гриби роду Alternaria. Найактивніше вони розвиваються у теплу погоду за підвищеної вологості повітря. Особливо сприятливими для інфекції є роки, коли після тривалих дощів настає спекотний період.

Першими ознаками стають темно-коричневі або майже чорні плями на листках. На відміну від парші, вони часто мають чіткі концентричні кільця, які нагадують мішень. Згодом тканини всередині плям відмирають, скручується й обсипається листя.

Іноді ця хвороба яблунь поширюється не лише на листя. Ураження можуть з’являтися на молодих пагонах, плодоніжках і навіть яблуках. На плодах формуються темні вдавлені ділянки, що знижують товарну цінність урожаю.

Найбільшої шкоди альтернаріоз завдає ослабленим деревам. Якщо рослина вже постраждала від посухи, морозобоїн або шкідників, грибок розвивається значно швидше. При сильному зараженні зменшується площа листкового апарату, сповільнюється накопичення поживних речовин і погіршується закладання плодових бруньок.

Лікування та профілактика. Боротьбу слід починати із санітарних заходів. Восени необхідно прибирати листя, муміфіковані плоди та інші рослинні рештки, де можуть зимувати спори. Ранньою весною до розпускання бруньок проводять обробки препаратами на основі міді. Для цього часто використовують мідний купорос або бордоську суміш. Надалі застосовують фунгіциди широкого спектра дії, відповідно до рекомендацій виробників.

Важливу роль відіграє збалансоване живлення. Надлишок азоту робить тканини більш вразливими до інфекцій, тоді як достатнє забезпечення калієм і фосфором підвищує стійкість рослин.

Для профілактики варто регулярно проріджувати крону. Добре освітлені та провітрювані дерева значно рідше стають осередком масового розвитку альтернаріозу.

Бура плямистість (філостиктоз)

Коли на листках яблуні починають з’являтися численні дрібні плями жовтого, коричневого кольору, нерідко підозрюється парша. Проте винуватцем може бути зовсім інша інфекція – філостиктоз, або бура плямистість. Вона представляє поширені хвороби листя яблуні, груші, айви, сливи, особливо активно проявляється влітку та розвивається семимильними кроками. Її викликають гриби роду Phyllosticta, що здатні тривалий час зберігатися на опалому листі.

Спочатку на листкових пластинках виникають невеликі округлі плями бурого кольору або сірувато-коричневого. З часом їхня кількість стрімко збільшується, вони зливаються по усій поверхні. Центральна частина плям світлішає, а по краях утворюється темна облямівка. Часом захворювання плутають із реакцією на надмірне використання пестицидів, адже плями, які з’являються в обох випадках дуже схожі на опіки та між собою.

Характерною ознакою філостиктозу є поява дрібних чорних цяток в центрі плям – пікнід грибка. Саме в них формуються нові спори, які поширюють інфекцію далі. При сильному розвитку захворювання листя жовтіє, на уражених тканинах від нього відділяється прозора плівка, після чого відбувається передчасне відмирання та опадання. Дерево втрачає здатність повноцінно накопичувати поживні речовини, тому урожай наступного року може виявитися значно нижчим.

Особливо небезпечна бура плямистість для молодих садів. У них навіть часткова втрата листя, його пружності й соковитого кольору, помітно впливає на ріст і розвиток дерев. Також ризики підвищуються за високої вологості в поєднанні з неналежною провітрюваністю.

Для лікування застосовують комплексний підхід. Уражене та й загалом усе опале листя восени необхідно зібрати та знищити (спалити), навесні ж слід провести обробки дерева препаратами міді до і після цвітіння. У деяких випадках для локальної дезінфекції дрібних пошкоджень використовується марганцевокислий калій (слабкий розчин). Проте він не замінює повноцінний захист фунгіцидами.

Оптимальна профілактика – це своєчасне внесення добрив, доцільне обприскування, підтримання належної густоти крони й регулярний моніторинг стану листя протягом сезону. Ще непогано віддавати перевагу стійким сортам при закладанні саду.

Цитоспороз, або інфекційне всихання

Існують садові захворювання, які садівники найчастіше помічають надто пізно. Цитоспороз (інфекційне всихання) – грибкове ураження стовбура й гілок – належить саме до таких. Його розвиток здебільшого прихований від неозброєного ока, а перші очевидні симптоми з’являються вже тоді, коли частина дерева серйозно пошкоджена. Ба більше, коли розглядають хвороби яблунь, лікування котрих є особливо складним, цитоспороз завжди потрапляє до списку найнебезпечніших.

Збудниками є гриби роду Cytospora із вкрай малими розмірами, схожі на звичайні бактерії. Вони проникають через морозобоїни, сонячні опіки, механічні пошкодження кори або місця неправильного обрізування. Тобто в зоні ризику – ослаблені дерева з травмованою корою, а ще старі яблуні. Зимує вірус у тріщинах кори або згустках-спорах. Переноситься на інші дерева дощем, вітром та навіть садовим інструментом.

Початкові ознаки проявляються у вигляді вдавлених темних ділянок на корі, вогнищевих засихань. Уражені тканини поступово відмирають, набуваючи червонувато-коричневого або майже чорного відтінку. Пізніше на поверхні кори можна помітити тріщини та численні дрібні горбочки – плодові тіла грибка. Саме в них формуються спори, які заражають нові ділянки. Зауважимо, що пошкоджена кора не відшаровується, однак при спробі прибрати її з дерева стає м’якою.

Найнебезпечніше те, що інфекція здатна швидко поширюватися вздовж гілок. Якщо процес охоплює значну частину стовбура, позаяк не забезпечене своєчасне лікування, дерево може загинути (всохнути) протягом кількох сезонів. Тому постійне відстежування стану яблунь є обов’язковим.

Лікування цитоспорозу потребує рішучих дій. Усі уражені ділянки кори, хворі гілки вирізають до здорової тканини гострим стерильним інструментом. Місця зачистки дезінфікують 3 % розчином мідного купоросу та замазують садовим варом. Якщо є дупла, їх закладають. Відібрані уражені частини спалюють. Але на цьому робота не завершується. Позаяк хвороба може дати рецидив, надалі дерева слід оглядати кожні 2-3 тижні, приділяючи особливу увагу стану зрізів.

Профілактика – найкращий шлях у протистоянні інфекційному всиханню. Як і з багатьма іншими грибковими хворобами, добре вибирати стійкі сорти яблунь. Не слід нехтувати базовими агротехнічними заходами: ефективною обрізкою, відповідним потребам внесенням калійних і фосфорних добрив, регулярним поливом та загалом належним доглядом, без якого не досягти високої стійкості до недуг. Добре доглянуті дерева з міцною корою уражуються цитоспорозом значно рідше.

Рекомендовано профілактично обприскувати дерева фунгіцидними препаратами. Для ранньовесняних профілактичних обробок широко застосовують бордоську суміш. Восени корисно використовувати залізний купорос, який допомагає зменшити кількість збудників багатьох грибкових інфекцій.

Також увагу слід приділяти захисту дерев від морозобоїн. Навесні та восени добре білити стовбури й скелетні гілки вапном. Це значно знижує ризик утворення тріщин, через які проникає інфекція.

Чумацький блиск

Назва цієї хвороби звучить майже романтично, проте наслідки її появи зовсім не викликають захоплення. Чумацький блиск (він же – молочний або сріблястий) є небезпечним захворюванням, яке здатне поступово призвести до відмирання окремих гілок і навіть усього дерева. Причиною можуть бути як грибкові інфекції (збудник – Stereum purpureum), так і сильні фізіологічні стреси: суворі морози, різкі температурні коливання, механічні пошкодження. Часто зараження грибом відбувається через тріщини та інші дефекти в корі. Коли стовбур на додачу підмерзлий, рослина сильно недогодована чи їй суттєво бракує вологозабезпечення, шанси в чумацького блиску максимізуються в рази.

Головна ознака цієї хвороби дерев яблуні – поява характерного сріблястого відтінку на листках, передусім на їх верхній частині. Вони ніби вкриваються тонкою металевою плівкою. Колір низу листової пластини протягом хвороби варіюється з фіолетового до коричневого. Згодом тканини втрачають життєздатність, листя буріє та відмирає. При грибковій формі захворювання уражається також деревина. На зрізах можна побачити специфічне потемніння внутрішніх тканин.

Небезпека полягає у поступовому порушенні руху води й поживних речовин. Уражені гілки слабшають, урожайність знижується, а дерево стає більш вразливим до інших інфекцій.

Лікування залежить від причини виникнення проблеми. Усі засохлі гілки та інші уражені частини яблуні необхідно видалити й спалити. Зачистити кору від механічних пошкоджень. Місця зрізів продезінфікувати препаратами міді (як-от мідним купоросом). Якщо підтверджено грибкову природу захворювання – провести додаткові фунгіцидні обробки протягом сезону. Якщо все можливе зроблено, але зусилля не принесли потрібних результатів, є сенс позбутися інфікованого дерева, аби захворювання не поширилося на інші рослини.

Для профілактики важливо уникати травмування кори, своєчасно лікувати морозобоїни та підтримувати оптимальний рівень живлення рослин для їх міцного імунітету. Не рекомендовано здійснювати обрізку в мокру погоду, щоб додатково не пошкодити стовбур, вирощувати яблуні на вологих місцях, а також дуже рясно поливати (виняток – перша половина вегетації).

Добре працює осіння та весняна побілка стовбурів вапном із додаванням мідного купоросу. Вона допомагає захистити дерево від різких перепадів температур і сонячних опіків.

Ну, і ніхто не скасовував такий аспект, як вирощування районованих дерев та стійких до чумацького блиску яблуневих порід.

Бактеріальний опік

Бактеріальний опік вважається одним із найнебезпечніших інфекційних захворювань плодових культур. У багатьох країнах його навіть відносять до карантинних хвороб через здатність швидко поширюватися та завдавати значних економічних збитків. Збудником є бактерія Erwinia amylovora. Найактивніше вона розвивається у теплу вологу погоду під час цвітіння.

Першим симптомом виступає раптове в’янення, почорніння й засихання квіток. Вони виглядають так, ніби були обпалені відкритим полум’ям. Саме ця ознака і стала причиною появи назви хвороби. Згодом уражаються листки та молоді пагони. Останні дуже швидко (всього за кілька днів) згинаються у формі гачка. Чорніють гілки яблуні й засихають, залишаючись на дереві. На корі можуть з’являтися тріщини та виділення бактеріального ексудату. Через них інфекція легко переноситься комахами, дощем і садовими інструментами. Плоди коричневіють, чорніють, з ранок на них виділяється молочно-бурштинова липка рідина.

Небезпека бактеріального опіку полягає у його блискавичному розвитку. За сприятливих умов окремі дерева можуть загинути протягом одного-двох сезонів.

Лікування. Боротьба починається із суворої санітарії. Уражені пагони вирізають із захопленням не менше 20-30 см здорової деревини. Інструмент після кожного зрізу дезінфікують. Для знезараження іноді застосовують розчини калію марганцевокислого. Також використовують препарати, дозволені для боротьби з бактеріальними інфекціями у плодових насаджень. Важливо уникати надлишкового азотного живлення, яке стимулює ріст ніжних тканин, особливо вразливих до зараження.

Профілактика передбачає закупівлю здорового посадкового матеріалу, своєчасну обрізку та постійний контроль стану саду.

Бактеріальний рак яблуні

Бактеріальний рак – це інфекційне захворювання, яке вражає кору, деревину, пагони та іноді плоди яблуні. Його небезпека полягає в повільному, але невпинному руйнуванні провідних тканин дерева, через що порушується рух води та поживних речовин. На ранніх стадіях проблему легко пропустити, адже симптоми можуть нагадувати наслідки морозобоїн чи механічних пошкоджень. А вже коли інфекція досягне серйозного рівня розвитку, то порушить водний баланс і обмін речовин, суттєво знизить імунітет, насамкінець може охопити стовбур та призвести до загибелі дерева.

Збудником найчастіше є бактерії роду Pseudomonas або споріднені патогени. Вони проникають через зрізи і тріщини в корі, рани після обрізування, пошкодження градом чи морозом. Їх переносять вітер, комахи та заражений інструмент. Особливо вразливими є дерева, ослаблені посухою або неправильним доглядом, а також саджанці й молоді яблуньки.

Ознаки захворювання:

• з’являються темні вдавлені плями на корі, які мають бурий чи чорнуватий відтінок і поступово збільшуються;
• кора вкривається некротичними плямами, розтріскується, на ній утворюються заглиблення, виразки, іноді з виділенням клейкої рідини;
• молоді гілки засихають й поступово відмирають;
• листя в’яне, але довго не опадає;
• погіршується ріст дерева, яблуня слабшає, урожайність різко знижується.

Ефективність лікування залежить від раннього виявлення. Передусім важлива санітарна обрізка, вирізання усіх уражених гілок із захопленням здорової тканини. Зрізи мають бути одразу продезінфікованими. Для знезараження ран використовують 1-3 % розчин мідного купоросу або слабкий розчин калію марганцевокислого. Після висихання їх замазують садовим варом.

Дієва профілактика передбачає запобігання пошкодженням кори та морозобоїн, проведення обрізки лише в суху погоду, дезінфекцію робочих інструментів, не перегодовування азотом, регулярний огляд на наявність тріщин і виразок. Також з профілактичною метою навесні до розпускання бруньок та восени після листопаду застосовують бордоську суміш або інші препарати міді шляхом обприскування яблунь.

Запам’ятайте, що своєчасна профілактика значно ефективніша за лікування вже розвиненої інфекції.

Кореневий рак

Кореневий рак – підступне бактеріальне захворювання, яке пошкоджує кореневу систему яблуні. На відміну від багатьох інших інфекцій, його симптоми довго залишаються прихованими під землею, тому проблему часто виявляють лише тоді, коли дерево помітно слабшає. Небезпечний тим, що вражає кореневу шийку та порушує нормальну роботу всіх коренів, через що рослина відчуває постійний дефіцит вологи та елементів живлення, стає нестійкою до зовнішніх негативів. Молоді саджанці можуть загинути вже в перші роки після посадки.

Збудником є бактерія Agrobacterium tumefaciens, що живе в ґрунті. Вона потрапляє в корені з ґрунтовими шкідниками або через мікротравми, котрі виникають під час посадки, пересаджування, обробітку ґрунту чи пошкодження шкідниками.

Основні симптоми:

• утворення наростів на коренях, спочатку – м’яких і світлих, згодом – твердих та темних, в яких поступово оселяється величезна кількість шкідливих бактерій;
• спершу різке додавання в рості, а потім пригнічений розвиток, осідання дерева, формування слабкого приросту;
• зниження врожайності, зменшення розмірів і кількості плодів;
• погана стійкість до посухи та морозів, з огляду на те, що уражена коренева система гірше забезпечує дерево водою й поживними речовинами.

Лікування. На жаль, повністю вилікувати сильно уражене дерево майже неможливо. Тому основний акцент роблять на локалізації інфекції та профілактиці.

У дорослих дерев можна видалити доступні пухлини на кореневій шийці, після чого рани продезінфікувати мідним купоросом (1 % р-чином) або слабким розчином марганцівки, плюс нанести на зрізи садовий вар. Якщо сильно уражені саджанці, їх викопують і знищують, аби бактерія не поширювалася в ґрунті.

Роботи найкраще проводити напровесні чи восени, коли дерево перебуває у стані спокою. У цей період легше оглянути кореневу шийку та здійснити санітарні заходи.

Профілактика:

• використовувати лише здоровий посадковий матеріал;
• уникати пошкодження коренів під час посадки;
• не висаджувати яблуні на ділянках, де раніше росли заражені дерева;
• підтримувати помірну вологість ґрунту без застою води;
• дезінфікувати садові інструменти;
• садити поруч з яблуневим садом гірчицю, адже вона має антимікробні властивості;
• нові саджанці добре розміщувати там, де раніше росли зернові чи бобові, позаяк це є прекрасною базою для росту та розвитку яблунь.

Профілактика тут має вирішальне значення, оскільки бактерія здатна зберігатися в ґрунті роками.

Чорний рак яблуні (гангрена, вогневиця)

Чорний рак представляє найнебезпечніші хвороби кори яблуні. У занедбаному стані він може буквально «з’їсти» дерево за кілька років. Назва «гангрена» добре передає суть процесу: тканини кори та деревини поступово чорніють і відмирають. Збудником є гриб Neonectria ditissima (раніше відомий як Nectria galligena). Інфекція проникає через тріщини кори, морозобоїни, місця обрізки та інші пошкодження. Зазвичай вражає старі й слабкі дерева, ті, котрим вже понад два десятки років. А ще є сорти, які більш схильні до цієї хвороби. Також яблуні стають вразливими через нестачу підживлень і поливу, значні морози й температурні перепади, надто пізню обрізку.

Симптоми чорного раку:

• темні брудно-фіолетові розводи і продавлені плями на корі стовбура та гілок, які швидко збільшуються, чергуючись зі світлими концентричними колами, й набувають чорного кольору;
• розтріскування, відшаровування кори, підняття країв ран;
• почорніння деревини, темне забарвлення внутрішніх тканин на зрізах, актуалізація вигляду, ніби присутнє обвуглення, вкрите грибковими спорами;
• всихання гілок, поступове відмирання уражених пагонів;
• плями на листі, яке тільки-но починає розпускатися, вони з часом збільшуються та вкриваються чорною кіркою;
• завчасне опадання зеленої маси, а саме перед дозріванням яблук;
• муміфікація плодів (яблука чорніють, висихають, вкриваються спорами грибка й залишаються на дереві).

Чим небезпечна хвороба, так це передусім тим, що чорний рак руйнує провідні тканини та кору, порушуючи живлення дерева. Якщо інфекція охоплює стовбур по колу, рух соків припиняється й яблуня гине.

Лікування потребує поєднання механічних і хімічних заходів. Гострим ножем слід видалити всю хвору кору до здорової тканини, здійснити дезінфекцію ран 1 % розчином мідного купоросу (на початку весни) або 5 % залізним купоросом/бордоською сумішшю (восени), після висихання покрити садовим варом чи спеціальною пастою. Якщо є сильно уражені гілки, їх потрібно позбутися повністю (обрізати та спалити), щоб не залишати джерело інфекції в саду.

Належна профілактика – це:

• сезонна побілка стовбурів вапном для захисту від морозобоїн і сонячних опіків;
• акуратна обрізка без залишення великих ран;
• своєчасне видалення сухих і пошкоджених гілок;
• підтримання дерева в хорошому фізіологічному стані, без впливу посухи, шкідників, перегодовування азотом чи сильного загущення крони.

Чорний рак значно легше попередити, ніж вилікувати. Регулярний огляд кори навесні та восени дозволяє виявити проблему на початковій стадії.

Шкідники яблуні

Не всі проблеми яблуні пов’язані з грибками чи бактеріями. Комахи та інші шкідники можуть послаблювати дерево, переносити інфекції та створювати умови для розвитку захворювань. Тому захист яблунь від шкідників і хвороб завжди має бути комплексним.

До вашої уваги – основні загрози цієї категорії:

1. Попелиця. Дуже поширена в садах дрібна комаха-шкідник, яка селиться цілими колоніями та живиться соком молодих пагонів і листя. Про її присутність свідчать скручене та деформоване листя, продукт її життєдіяльності – липкий наліт (падь/медяна роса), сповільнення росту пагонів, наявність мурах, які «пасуть» попелицю. Висмоктуючи з рослинних тканин сік, комаха виснажує дерево, а липкий наліт сприяє розвитку сажистих грибків.

Заходи боротьби:

• механічне змивання. На початку сезону колонії можна змити сильним струменем води;
• обробка аміаком. Розчин водного аміаку (нашатирний спирт) використовують як народний засіб проти попелиці;
• інсектицидний вплив. За масового ураження застосовують препарати системної дії, відповідно до інструкції.

Ефективний проти попелиці навесні, в період сплячих бруньок, 3 % розчин карбофосу. Коли бруньки вже розпускаються концентрація засобу має бути 2 %, а якщо доводиться обробляти зелені паростки – 1 %. Як варіант, можна використовувати системний інсектицид Актара або інсектоакарицид контактної, кишкової та фумігантної дії Актеллік.

Борючись з попелицею, не можна оминати й мурах. Якщо на ділянці є другі, то буде і перша. І скільки б ви від неї не позбувалися, за присутності мурах вона буде давати знати про себе знову і знову. Відтак протистояння і одній загрозі, й іншій має реалізовуватися в комплексі. Від попелиць – згадані вище засоби, від мурах – спеціальні пастки з отрутою або гладкі металеві кільця на стовбур.

2. Личинки хруща. Живуть у ґрунті, живляться та підривають коріння яблуні, через що дерево погано засвоює воду й поживні речовини. Найчастіше вражають яблуні молоді, які через під’їдене коріння починають в’янути без видимих причин. Окрім цієї ознаки, про присутність шкідника сигналізують поганий ріст і легке висмикування саджанця із землі через пошкодження коренів. Часом личинок можна виявити під час перекопування ґрунту.

Боротьба передбачає глибоку перекопку ґрунту восени, ручне збирання личинок під час обробітку землі, використання біологічних або хімічних препаратів для ґрунтового внесення. Зокрема, можна залучити нашатирний спирт (50 г на відро води), а саме полити ним яблуню.

3. Лишайники. Самі по собі не є паразитами, але їхня масова поява свідчить про проблеми в саду. З’являються здебільшого через загущеність крони, а відтак погане провітрювання й недостатнє освітлення, які призводять до вологонакопичення на корі. Заселяючись в такі ділянки у вигляді сірих, зеленуватих або жовтуватих наростів та поступово розмножуючись, вони захоплюють простір на стовбурі й гілках, особливо на розгалуженнях і нижніх поверхнях. Найбільш розповсюджені на старих деревах. Найменш податливі до ураження колоноподібні яблуні, стовбури котрих добре освітлюються та провітрюються.

Шкода від лишайників: уповільнення розвитку дерева, затримка вологи, створення укриття для шкідників, сприяння розвитку хвороб кори, погіршення плодоношення.

З метою боротьби потрібно виконати механічне очищення (обережно зчистити щіткою чи зрізати гострим ножем навесні/восени). Після цього зібрати та спалити. Також можна використовувати фунгіциди. Ефективно пригнічує розвиток лишайників і мохів розчин залізного купоросу. Але затягувати з такою обробкою не слід, щоб боротьба з проблемою не зайняла увесь сезон.

Для профілактики важливо своєчасно і достатньою мірою обрізати дерева, відповідно до обраної схеми, й не забувати про побілку вапном. Профілактичні обприскування можна виконувати, користуючись таким алгоритмом:

• початкова обробка яблуні ранньою весною, поки не стартував сокорух і не набрякли бруньки;
• подальші застосування препаратів від грибкових хвороб з їх чергуванням для уникнення резистентності збудників до активних речовин та витримкою мінімального інтервалу хоча б 10-14 днів;
• осіннє обприскування залізним купоросом (5 % р-чином).

4. Павутинний кліщ. Це мікроскопічний шкідник, який висмоктує сік із листя. Личинки зимують в корі, під час цвітіння яблуні кліщі переходять на молоді листки, вражають їх та впродовж трьох тижнів перетворюються на дорослих особин, які відкладають яйця вже на новому місці. За сезон можливе відтворення до шести поколінь павутинного кліща.

Ознаки ураження:

• тонка павутина на пошкоджених ділянках рослини;
• дрібні світлі крапки на листках і кінчиках стебел;
• поступове пожовтіння й опадання зеленої маси.

Ефективна боротьба передбачає підвищення вологості повітря навколо дерев, видалення сильно ураженого листя та обробку акарицидами. Вперше препарат (наприклад, карбофос або колоїдну сірку) слід застосувати до розкриття бруньок. Якщо виявлення шкідника відбулося пізніше, то обприскування можна провести й у період формування бутонів. При сумнівах, що всі особини знищені, можна обробити дерево після цвітіння. При цьому бажано залучати різні препарати, щоб кліщі не виробили на якийсь один із них імунітет. Якщо використовуватимете сірковмісні засоби, будьте обережні, не проводьте роботи у вітряну погоду, бо можете обпекти і саму яблуню, й інші рослини. Останню протикліщову обробку слід здійснювати мінімум за місяць до збору врожаю.

5. Гусінь. Ще одна з основних причин появи павутини на яблуні. Гусениці листовійки, яблуневої плодожерки, совки-синьоголовки, кільчастого шовкопряда та інших метеликів не лише паразитують на різних частинах дерева, живляться листям, а й обплітають гілки павутиною. За павутинними гніздами з гусінню всередині, а ще за об’їденими листками, бруньками та бутонами і вдається встановити присутність цих шкідників. Вони можуть зимувати в ґрунті або корі дерева, загортаючись у щільний кокон, а з новим сезоном вибираються на поверхню й активізуються. Частина з них, як-от гусениці плодожерки, прогризає тунелі в молодих пагонах, провокуючи засихання й надломи гілок. Також вони здатні псувати плоди, виїдати їхню м’якоть, пробираючись до насіння.

Боротьба передбачає вирізання та знищення павутинних гнізд, обприскування біопрепаратами або інсектицидами у період виходу гусені. Першу інсектицидну обробку варто проводити одразу після цвітіння, а за 2-3 тижні – повторну. Влітку за потреби роботи продовжують. Пізні сорти яблунь допустимо обприскувати до 7 разів впродовж сезону. Проте остання обробка має відбуватися не пізніше, ніж за місяць до дозрівання плодів.

Загальні рекомендації з профілактики шкідників:

• регулярний огляд дерев протягом сезону;
• санітарна обрізка та прибирання рослинних решток;
• підтримання біорізноманіття в саду (корисні комахи допомагають стримувати шкідливих);
• своєчасні профілактичні обробки препаратами захисту рослин.

Які б засоби ви не використовували, які б обробки не здійснювали, не забувайте залучати засоби індивідуального захисту, аби убезпечити себе від ймовірної шкоди хімічних продуктів.

Бажаємо вам, аби хвороби яблунь та ураження шкідниками давали знати про себе якомога рідше. Сподіваємося, тепер ви будете робити для цього все можливе, зокрема, реалізовувати своєчасні та ефективні профілактичні заходи. Адже легше не допустити розвиток проблеми, ніж лікувати сильно пошкоджене дерево. Регулярна профілактика допомагає зберегти здоров’я яблунь, стабільний урожай і довговічність саду. Ну, а у випадку котрогось із негараздів, дійте послідовно, впевнено, з використанням відповідних препаратів та дотриманням наведених у статті рекомендацій – і результат з великою ймовірністю буде позитивним.