Як роблять свічки

Як роблять свічки

Свічки... Ці зазвичай незначних розмірів вироби з багатовіковою історією і надзвичайно різноманітним застосуванням мають чимале значення в різних сферах людського життя. Мабуть, головне історичне їх призначення – служити джерелами світла: від часів до нашої ери і аж до початку XX століття, коли поширення набули електролампи розжарювання, свічки повсюдно застосовувалися для освітлення. Використовуватися з цією метою вони можуть і сьогодні, але відбувається це вже куди рідше. Ще одне застосування, що склалося історично – вимірювання часу (відмірювання часових позначок, створення бою за допомогою тягарців та металевих поверхонь). Поряд з сонячними й пісочними годинниками свічки часто використовувалися як прилади для вимірювання часу, аж до того моменту, поки не з’явилися більш досконалі в цьому плані пристрої – механічні та електронні годинники.

У наш час на перший план вийшли інші призначення, а саме:

- декорування. Свічки використовуються як декор, прикраса, зокрема, і для створення романтичної атмосфери;

- ароматизація. Наповнення приміщень різними запахами: як натуральним природним запахом бджолиного воску, так і всілякими штучно впровадженими ароматами;

- створення святкового мікроклімату. Весілля, День всіх закоханих, День народження – ці та інші свята часто не обходяться без свічок. Вони – популярний атрибут іменинного торта (скільки років виконується імениннику, стільки, як правило, різноманітних форм, кольорів, розмірів свічок, встановлених у торт і попередньо запалених, ним і задувається). На православних вінчаннях задіюються вінчальні свічки, білі та витягнуті. Вони не тільки необхідні для церковних ритуалів, але й є об’єктами різних народних забобонів.

Але не тільки вінчання, усі інші релігійні церемонії християн, іудеїв та буддистів (церковні служби, хрестини, освячення приміщень тощо) також передбачають залучення свічок. І пояснюється це вірою в цілющу, очисну силу вогню.

Свічки не тільки безпосередньо застосовувалися в усі часи і активно задіюються в сучасному розвиненому світі всупереч появі безлічі інноваційних винаходів для виконання подібних завдань. Вони ще й повсюдно ставали джерелами натхнення майстрів, які працюють у різних напрямках і жанрах, лягали в основу багатьох творів мистецтва: образотворчих, літературних, музичних, архітектурних та ін. Крім цього, свічка – один із символів медицини. А взагалі символіка у неї – надширока: від світла в життєвій темряві до божественного небесного вогню.

Що ж таке свічка з технічної точки зору? Як роблять свічки і яких видів вони бувають? Які матеріали для цього використовують? На ці запитання знайдете відповіді далі.

Свічка – це, як правило, невеликий циліндричний виріб, виготовлений з твердої сировини, що піддається горінню, і гніту, розміщеного вздовж центру циліндра. Якщо церковні свічки в більшості своїй мають стандартизований зовнішній вигляд (схожі або й ідентичні колір, форму та інші параметри), відрізняючись найчастіше розмірами, то форма, забарвлення і дизайн декоративних свічок обмежуються хіба що польотом фантазії майстра.

У наш час ці вироби створюють як на великих підприємствах, так і в досить значних обсягах у майстернях при церквах, монастирях та інших релігійних установах. Маючи бажання, кожен з нас може зробити свічку-другу в домашніх умовах. Але це, швидше за все, не для того, щоб отримати в своє розпорядження виріб, а з метою прояву власного креативу.

Технологічні моменти. Найперші свічки виготовлялися в глиняних ємностях, в які поміщали сало і жири. Гнітом виступала тріска дерева або частина каната. Це було повністю ручне виготовлення. Перші майстерні масового виробництва, що з’явилися в XV столітті, стали задіювати ливарні форми. Тільки в ХІХ столітті був винайдений потоковий апарат для свічкового виготовлення, що складався уже з декількох циліндрів, в які відбувалася заливка воску. Виїмка готової продукції здійснювалася за допомогою спеціальних пістонів. Аналогічні конструкція і метод роботи властиві сучасному обладнанню – спеціальним верстатам, комплектованим електромоторами, що полегшує працю, скорочує час виготовлення і підвищує продуктивність.

На загал, виробництво є багатоетапним процесом: від переробки воску або іншого вихідного матеріалу (розрубка кругляків меду, розплавлення, пропуск крізь сита з метою очищення, розлив по декам, розрізання на шматки і розміщення у верстатах, комплектація гнітом, формування виробів тощо) до упакування готових виробів. Для його виконання необхідні приміщення (одне, кілька чи багато – залежить від виробничих потужностей), спеціальне обладнання та відповідна сировина. Фахівець, який працює над створенням свічок, повинен мати специфічні навички, знання та вміння.

Класифікація свічок

парафін для свічок купитиВигляд та застосування цих виробів дають розподіл на такі види:

- господарські. Найбільш прості, доступні та поширені. Основний матеріал для створення – незабарвлений парафін середнього або високого ступеня очищення. Форма – циліндрична, колір – білий (напівпрозорий або непрозорий). Використовують такі свічки, зазвичай тоді, коли відключають електрику або відсутнє джерело електроенергії. Для досягнення стійкості їх встановлюють у свічники;

- столові. За формою схожі на попередній вид: подовжений рівний циліндр або конус. Відмінністю є застосування різноманітних барвників задля досягнення естетичності. Серед підвидів: класичні, кручені й ароматичні. Призначення – створення особливої атмосфери і колориту на всякого роду заходах у побуті та громадських закладах;

- пенькові. Їм властивий значний діаметр. Потреби в свічнику немає, вони і так стійкі. Інші характеристики відповідають характеристикам столових свічок: для отримання необхідного забарвлення використовуються барвники, для запаху – ароматизатори. Варто відзначити і економічність виробів-пеньків, адже парафін, розплавляючись, формує нішу, а не тече вниз по свічці;

- церковні. Матеріал, який є класикою жанру – бджолиний віск. У деяких випадках до нього можуть домішувати парафін або стеарин. Виглядають такі свічки як тонкі й довгі вироби, а застосовуються в ритуальних цілях;

- чайні, або свічки-таблетки. Друга назва обумовлена специфічною формою. Заливка відбувається в компактний корпус з алюмінію. Гніт у порівнянні з тим, який використовується для інших видів, набагато коротший. Такі вироби можуть задіюватися як самостійно (наприклад, для створення світлових композицій), так і в декоративних світильниках, ароматичних лампах. Вони найбільш економічні, адже парафін, плавлячись, залишається в навкологнітовій зоні і згорає повною мірою;

- декоративні. Тут можуть бути задіяні найрізноманітніші матеріали і комплектуючі (намистини, стрічки, кавові зерна, блискітки, мушлі, квіти, фрукти, ягоди, деталі з пластику, металу, деревини...), завдання яких – сприяння створенню естетичного зовнішнього вигляду. Такі свічки можуть бути різнокольоровими, мати найвигадливіші форми, бути сувенірними статуетками і т.д.;

- гелеві. Максимально естетичні та декоративні. Для їх виробництва використовується гліцерин, желювання якого відбувається за допомогою желатину або іншого аналогічного матеріалу. Маса з гелю характеризується прозорістю і переважно не має кольору. Згораючи, такі свічки не поширюють запахів. Розплавлення і заливка матеріалу для таких виробів відбуваються, як правило, в ємності зі скла, на дні яких можуть розташовуватися все ті ж намистини, мушлі, кольоровий пісок тощо;

- вуличні. Їх застосування передбачається на відкритому повітрі. Пікніки, відпочинок на дачі та природі, різноманітні шоу та вистави потребують залучення саме спеціальних вуличних виробів. До складу таких свічок можуть входити піротехнічні матеріали, завдяки яким горіння доповнюється посиленням-ослабленням полум’я, різними кольорами, зокрема, і їх зміною, іскрами, зірочками та іншими спецефектами;

- очеретяні. Тьмяні сальні вироби, гнітом для яких служить очеретяна серцевина;

- неонові, або електродекоративні. Хоча їх і називають свічками, за своєю суттю вони ними не є. Це газорозрядні лампи, які працюють за таким принципом: лампа з двома пластинками з металу всередині заповнюється неоном, унаслідок чого між цими пластинками в одному місці виникає недовгий заряд, який триває всього 2-4 секунди, далі він зникає, з’являючись в іншому місці. Так створюється ефект, ніби мерехтить свічка;

- насипні. Це вироби останніх розробок у вигляді гранульованого напівфабрикату. Діаметр гранул становить 1-5 мм, залежно від застосовуваного матеріалу і виду гранулятора. Серед переваг: будь-які можливі розміри і будь-які ємності, які виступають свічниками.

Сировина для виготовлення свічок

сировина для свічокОтже, ми вже згадували вище, що класичні свічки виробляються з бджолиного воску. Однак сьогодні це далеко не єдиний вихідний матеріал. Популярністю користуються і парафін, церезин, стеарин, пальмовий віск, гліцерин, жир, гель та інші легкоплавкі, горючі тверді речовини. Також задіюються всілякі аромати (ароматизатори) і барвники.

У вітчизняній практиці найбільш поширене застосування парафіну, церезину і стеарину, тому про ці матеріали поговоримо трохи детальніше.

Парафін. Багатофункціональна вуглецева хімічна сполука, що отримується з нафти і піддається в процесі виробництва очисним маніпуляціям різного ступеня. Очищений парафін, з якого і створюють свічкову продукцію, на вигляд є позбавленою колірно-смако-ароматичних характеристик речовиною. На дотик він маснуватий, у воді не розчиняється, однак розчиненню піддається в оліях (мінеральних і при нагріванні в рослинних). Йому властиві низька провідність тепла і плавлення при t 40-65 °С. Підходить для створення будь-яких видів свічок. Часто використовується спільно зі стеарином.

Церезин. Воскоподібна речовина у вигляді маси однорідної структури. За кольором схожа на бджолиний віск: має забарвлення від світло-жовтого до брунатного. Запах відсутній. Розчинення у воді і етанолі не відбувається. T розм’якшення, як правило – 75 °С і більше, t плавлення – 65-88 °C. У свічковому виробництві цей матеріал дозволяє:

- збільшувати температуру плавлення виробів;

- підвищувати теплостійкість та механічну міцність;

- забезпечувати збереження форм, мінімізовувати спливання;

- подовжувати і покращувати горіння (дим і кіптява не виникають, виріб не деформується, розплавлена маса не потрапляє у вогник, гніт згорає рівномірно);

- поліпшувати колір свічки і його збереження протягом тривалого періоду.

Продукція виходить рівною, гладенькою. Її можна застосовувати при підвищеній t довкілля. Обсяги браку при зберіганні скорочуються, а термін експлуатації збільшується.

Стеаринова кислота. Безбарвна або біла воскоподібна речовина з ледь відчутним запахом. Розчиняється в спирті, ефірі, трихлорметані, дисульфіді вуглецю; у воді не розчиняється. Отримують цей продукт зі сировини жирової та нафтової природи. T плавлення становить приблизно 69 °C. Часто при виготовленні свічок використовується спільно з іншими жирними кислотами, наприклад, пальмітиновою. Як правило, цю субстанцію дистилюють з метою очищення. А перевагу їй надають через найбільшу тугоплавкість серед жирних кислот.

Що стосується гніту – одного з головних компонентів свічки – то ним, як правило, виступають сухі бавовняні джгути різної довжини і діаметру, скручені в косичку. Гніт незначного діаметру (1,5 мм) підходить для тонких виробів діаметром 10-15 мм, гніт до 2 мм – для продукції розміром до 30 мм, більш товстий гніт – для широких свічок, діаметр яких становить 30 мм і більше.

Тут чимале значення має просочення воском, розчинами селітри, нашатирю, борної кислоти. Просочення дозволяє забезпечувати згоряння гніту в міру зменшення розміру свічки, створення полум’я певного розміру, відсутність надмірного потріскування і відповідність передбачуваному застосуванню.

Добавки для виготовлення свічок

Бура (тетраборат натрію). Біла кристалічна порошкоподібна маса, сформована безбарвними прозорими кристалами. Нею обробляють свічковий гніт для отримання світло-зеленого полум’я, а також щоб запобігти його швидкому обгоранню, забезпечити краще горіння і нестікання основної сировини.

Також для цієї мети може використовуватися борна кислота (безбарвний кристалічний матеріал, який не має запаху, малорозчинний у воді). Крім того, вона виступає емульгатором (загущувачем), дозволяє створювати кольорове полум’я. Але якщо свічки виробляються з натуральних матеріалів, просочувати цією кислотою гніт не рекомендується.

Сіль кам’яна. Твердий розсипчастий продукт, що складається з безбарвних кристалів (у масі білого кольору). Буває різного помелу і ступеня чистоти. Може містити домішки інших мінеральних солей, які привносять у зовнішній вигляд специфічні відтінки. Використовується, як правило, з декоративною метою. Може виступати основою для так званих соляних світильників. Надає полум’ю помаранчевого забарвлення.

Щоб отримати кольорове полум’я, при виготовленні гніту, крім згаданих добавок, використовують і інші, серед яких:

- сульфат калію. Білі гірко-солоні кристали, добре розчинні у воді. Дають фіолетове/темно-лілове забарвлення;

- сульфат магнію. Біла гігроскопічна порошкоподібна маса, розчинна в етиловому спирті, гліцерині та діетиловому ефірі; не розчиняється у диметилкетоні. Застосовується для отримання білого полум’я;

- хлорид кальцію безводний. Білі високо гігроскопічні кристали, що розчиняються у воді різної температури по-різному. Ця речовина дозволяє створювати блакитний вогонь.

Для досягнення кольоровості вогню використовують ще й такі сполуки: хлорид міді (як і хлорид кальцію, дає блакитне забарвлення), сульфат міді та галуни (зелене), хлористий стронцій (червоне), хлорид калію (пурпурове), хлорид літію (рожеве).

Тепер ви знаєте, як роблять свічки, яку сировину та добавки для їх виробництва можна використовувати. Якщо залишилися запитання, звертайтеся до наших консультантів – отримаєте на них кваліфіковані й ґрунтовні відповіді!

Замовлення дзвінка
Дякуємо за Ваше звернення. Наші менеджери зв'яжуться з Вами найближчим часом
Сталась помилка при надсиланні листа. Зв'яжіться будь ласка з менеджером.